Про необхідність хоспісу говорять працівники соціальної, духовної, медичної сфери. Фото Тетяни ЦирульникМіж тим, на ліжка у хоспісах, лікарнях для невиліковних хворих, претендувати можуть лише одиниці.
Помирати – додому
В Україні смертельно хворих виписують із лікарні додому. Виключення роблять для тих, у кого небезпечний недуг (СНІД, туберкульоз) і хто не має родини.
– Моєму рідному брату поставили діагноз «Рак. Остання стадія». Йому діагноз лікарі не озвучили. Він помирав 40 днів. Мешкав у селі, а наркотики (знеболююче – авт.) отримувати повинен був у онкологічному відділенні районної лікарні. Але як ми його могли там залишити? Воно порожнє – на той момент у ньому знаходився лише один літній чоловік, було видно, що у нього немає близьких. Ми домовилися з лікарями і щодня братова дружина наймала таксі і їхала за 20 кілометрів у райцентр по шприци з наркотиками (ампули лікарі не давали, залишали для звітності). Для полегшення болю нелегально придбали трамадол. На крайній випадок домовилися, що позичимо у знайомої знеболююче, яке вона тримала для свого важкохворого родича. Брат – людина дуже терпляча, і про те, як йому боляче, ми лише здогадувалися. А те, що він помирає, ми йому так і не сказали. Не знали, як він реагуватиме, сподівалися на диво. Сказали лише, що операція пройшла нормально, і він має одужати. До нас «у справах» за цей час заходили родичі. Говорили з ним про щось буденне, підбадьорювали, а потім плакали під дверима. Помер брат на руках у нас. Не знаю, чи віддали б ми його у хоспіс, якби той існував. Але у тому селі є кілька літніх людей, які тяжко хворіють, і до них, окрім соцпрацівника, ніхто не ходить. Думаю, для них то був би кращий вихід, – згадує Надія, полтавка.
Усього у 2010 році у Полтавській області померло 26 тисяч хворих, із них більше 3 тисяч від новоутворень, 16 тисяч – від серцево-судинних захворювань.
Хоспіс потрібен 21000 полтавців
– Населення області невпинно старіє: 23 відсотки міського й 27 відсотків сільських жителів – старші 60 років, – зазначив Віктор Лисак, начальник обласного управління охорони здоров’я облдержадміністрації на засіданні круглого столу з питань паліативної допомоги. – Я говорив днями з головним лікарем онкодиспансеру – у нас на сьогодні 20 людей на сильних знеболюючих. Частині з них краще було б знаходитися у відповідному закладі – хоспісі.
Згідно з розрахунками Міністерства охорони здоров’я України, потреба у наданні стаціонарних ліжок має складати 80 відсотків від загальної кількості померлих за рік. Тож наступного року Полтавщині потрібно забезпечити 21 тисячу хоспісних місць.
На Полтавщині наразі відкрито 104 паліативних стаціонарних ліжка. Серед них: 45 – ліжок геронтопсихіатричних, 8 – для психічно хворих із супутньою ВІЛ/СНІД-інфекцією, 25 – у психіатричній лікарні, 20 ліжок для хворих на туберкульоз, 6 – у центрі профілактики ВІЛ/СНІДУ. Але, за словами Ніни Черняк, першого заступника начальника Головного управління праці та соцзахисту населення, влаштовують туди лише самотніх.
Для облаштування першого хоспісу на Полтавщині потрібні кошти й знання
Зазвичай пацієнт та його близькі готові платити будь-які кошти лікарям, поки ще залишається надія на одужання. Коли стає зрозумілим, що шансу вижити немає, матеріальні статки та моральний дух у родини, де помирає хворий, уже знаходяться на межі. Лікарі зазначають, що допомоги у таких сім’ях потребують і близькі помираючого. Тому у хоспісах працюють не лише медпрацівники, а й представники церкви, волонтери, психологи.
Збільшенню кількості таких лікарень заважає малий об’єм інформації: що таке «хоспіс» та «паліативна допомога» знають здебільшого ті, хто опинився у скрутній ситуації. «Здати» родича у хоспіс дехто вважає зрадою близької людини. Тому медики наголошують на необхідності роз’яснювальної кампанії серед населення.
Між тим, для облаштування хоспісу потрібно не так уже й багато коштів.
– Приміщення, ліцензія Міністерства охорони здоров’я на отримання прекурсорів та наркотичних засобів. Набрати медичний персонал, який має пройти курси удосконалення по догляду за тяжкохворими. Працюватимуть тут також волонтери та служителі церкви, це світова практика, – говорить Валерій Завгородній, голова Полтаської обласної благодійної організації «Асоціація паліативної і хоспісної допомоги». – Пацієнтів у хоспісах не лікують – їм послаблюють больовий синдром та забезпечують належний догляд. Тому дороговартісного медичного обладнання у таких закладах майже немає. Важливо, щоб були професійні ліжка, аби у хворих було менше пролежнів. Перебування у такому закладі обходитиметься родині хворого у 30 – 35 відсотків, решта фінансуватиметься за рахунок благодійних надходжень.
На обласному рівні питання фінансування ще не піднімалося. Тож сподіватися можна лише на благодійників.
Нині у системі Міністерства охорони здоров’я України працює 9 стаціонарних хоспісів та близько 650 хоспісних ліжок.
За даними МОЗ, зі 100 відсотків невиліковно хворих, які потребують постійного догляду, 70 відсотків повністю нерухомі, 50 відсотків мають психічні відхилення. Крім того, більше ніж 70 відсотків страждають від больових синдромів. Люди потребують не тільки медикаментів, але й професійного вміння відволікти хворого.
Довідка «Кола»
Паліативна допомога – підхід, який удосконалює якість життя пацієнтів та їх родин, які зіткнулися з хворобою, що загрожує життю, шляхом попередження і полегшення страждання, завдяки ранній діагностиці, досконалій оцінці, лікуванню болю та інших проблем: фізичних, психосоціальних та духовних.
