Того дня Сашу згадували у колі однокласників, учителів, товаришів по переписці, близьких. Дивилися відео, читали вірші, ділилися спогадами.
– Я познайомилася з Сашею на сайті «Самый умный» на темі «Історія». Він писав багато цікавого на цю тематику, я ж не чула навіть назв багатьох книг, які він читав, – розповіла Ольга Чорнобай, яка приїхала з Києва. – А одного разу він навіть допоміг своїми віршами. У нашій школі був конкурс на знання творчості Тараса Шевченка. Серед завдань було написати вірш про творчість письменника. Але поетичного дару у нашій команді ніхто не мав. Максимум, на що нас вистачало, це 2 віршованих рядка без особливої рими. І я запитала Сашу, чи не має у нього віршів про творчість Кобзаря. І він скинув нам вірша, який ми видали за свій з величезним успіхом.
Читали того вечора й лист від Володимира Литвина, який нещодавно надійшов матері юнака. Свого часу спікер пожертвував 800 тисяч гривень на операцію поету. Щоб якось висловити подяку, Ольга Владиславівна надіслала йому книгу сина. Переймалися долею хлопця й ведуча Тіна Канделакі, письменник Всеволод Нестайко, з яким хлопець листувався 4 роки, вихованці студії «Соняшник», журналісти.
Писав поет не тільки вірші, а й прозу. Один з його листів до народних обранців, Степан Бульба, тоді народний депутат, навіть читав з трибуни Верховної Ради.
За життя хлопця вийшла лише одна книга його поезій. Другу видали посмертно невеликим тиражем у 300 екземплярів. Наразі «Стежини зраненого серця» перевидано. Частину екземплярів розподілять між полтавськими школами та бібліотеками.
25 листопада у Полтаві згадували Сашу Лаврентьєва. Молодий поет помер у московській клініці 2 роки тому, не дочекавшись трансплантації серця. 22 листопада йому б виповнилося 18 років.Фото Тетяни Цирульник
