43-річний Олександр Деба, втративши з власної необережності ноги, не падає духом43-річний Олександр Деба у сильні морози обморозив ноги, але до лікарів звернувся не відразу. Сподівався, відігріє під теплою ковдрою й все минеться, каже, не раз уже таке бувало.
- Хворий потрапив до нас 7 лютого, до того ж тиждень намагався впоратися сам, навіть виходив на вулицю. Коли ж його доставили у хірургічне відділення, на кінцівках були явні ознаки сильного обмороження, - пояснив Віктор Іванов, завідувач хірургічним відділенням №1 полтавської 2-ї міської клінічної лікарні. – У нього був другий ступінь обмороження, з переходом у гангрену обох ніг. Тому довелося робити термінову операцію, ампутувати обидві ноги на рівні гомілки.
- Інакше було не можна, адже якщо не ампутувати, то хвороба розповсюдилася б й чоловік міг померти, - каже Віктор Андрійович.
Медики кілька днів не могли нормалізувати високу температуру
Лікар каже, що стан хворого задовільним чи добрим назвати важко: Олександр нормально переніс операцію, та медики остерігаються розповсюдження інфекції. Наразі лікарям уже вдалося більш-менш нормалізувати температуру тіла, та була високою впродовж кількох днів.
У сильні морози грівся біля калорифера, варив на ньому їжу. Аби не замерзти, доводилося спати у взутті
– Я живу в будинку сам, в ньому немає опалення, гарячої води, – розповів Олександр – Маю ще братів, вони допомагають мені іноді. Щоб мати гроші на прожиття, збираю металобрухт. Того дня, коли сильно проморозив ноги, просто не звернув уваги, одягнувся тепліше, спав узутим. Я отоплюю будинок калорифером, на ньому й готую собі їжу, картоплю чи суп (опалення у будинок не підведене, - авт). Так проходив тиждень. А коли уже не зміг навіть піднятися з ліжка,через сильний біль, брат викликав швидку.
Завідувач хірургічним відділенням №1 2-ї міської клінічної лікарні Віктор Іванов каже, що стан хворого тяжкий, хоча операцію він переніс добреДо речі, чоловік має двох доньок. Але так склалося, що живуть вони далеко від батька, окремим життям.
– Альона живе у одному селі під Полтавою, у неї своя родина, має дворічну доньку, - з посмішкою на обличчі та теплотою у голосі розповідає про рідних Олександр. – Доня приїжджала після того, як мене прооперували, обіцяла приїхати ще. Хотілося б побачити внучку, я навіть не знаю як її звуть й як вона виглядає. Альона привозила її до мене одного разу, але мене не було вдома, на жаль. Ще у мене є молодша донька, Юля. Але у неї інші, названі батьки. Ми навіть не спілкуємося. Але я радий, що у неї все гаразд.
Після лікування Олександр хоче перебратися у будинок інвалідів, адже розуміє, що потребує догляду та має уникати холоду. Крім того, чоловік не має навіть елементарних речей, без яких взимку не обійтися: теплого светра чи теплої куртки й взуття, яке б рятувало від зимової негоди.
До теми:
Адреси, за якими можна залишити допомогу для безхатьків у Полтаві
