Йосип Сталін. Фото з сайту people.suЗ нагоди свята, «Коло» поцікавилося, звідки взялося поняття «полтавський діалект» та чи справді полтавська мова стала основою для української літературної.
– Термін «полтавський діалект», з одного боку, можна вживати, а з іншого – не бажано. Адже діалект – це широке поняття. У складі української мови їх функціонують три: північний, південно-східний, південно-західний. У них вичленовують вужчі лінгво-географічні утворення: говірки й говори, які можуть інтегруватися довкола кількох міст, окремого міста і навіть окремого невеличкого населеного пункту. Скажімо, говірка села Великі Будища Дикансього району, – розповів Микола Степаненко, ректор Полтавського державного педагогічного університету, мовознавець.
Термін «полтавський діалект» ужився після того, коли з’явилася праця «Марксизм і питання мовознавства» Йосипа Сталіна. У ній він говорить, що основу російської літературної мови сформували московські говори, а ядром української літературної норми став полтавсько-київський діалект. Доля правди у цьому є, але пов’язувати лише з Полтавщиною і Київщиною сучасну українську літературну мову, не варто.
Микола Степаненко, ректор та мовознавець. Фото Тетяни Цирульник– З Полтавщиною справді асоціюється чистота української мови, – говорить Микола Степаненко. – І ця чистота виявляє себе на фонетичному рівні: вимова звуків, звукосполук, наголошення слів – те, що ми називаємо фонетичними нормами української літературної мови. Саме полтавсько-київська фонетична структура лягла у основу сучасної літературної мови. Що ж до інших норм: лексичних, фразеологічних, то до складу літературної мови ввійшли як південно-західні, так і південно-східні говори. Тож ядро літературної мови сформував середньо-наддніпрянський мовний масив, до якого входять Полтавщина та Київщина.
До теми: Микола Степаненко і дня не може прожити без поезії.
