Фото з сайту vobuhove.com
На Поділлі й Волині він називається «Гробки», «могилки», на Лівобережжі – «бабський Великдень», на Херсонщині – поминки. По всій Україні поширена церковна назва – Проводи. У стародавніх слов'ян цілий цикл весняних свят називався Радуницею – час поминання мертвих. Для проводів немає якогось одного, чітко визначеного дня. Таким днем може бути будь-який день поминального тижня. Згідно з давнім народним повір’ям, покійники радіють, коли їх поминають добрим словом живі родичі та ще й приходять до них на їхні могили.
Що робити:
1. За тиждень до Проводів упорядковують на кладовищах могили, сіють квіти, саджають дерева. Братські могили та ті могили, за якими нікому було доглядати, впорядковувала молодь. На козацьку могилу дівчата, сплівши, покладали вінки.
2. Прибирають у своїх домівках, готуються, наче до великого свята: печуть, варять, фарбують яйця.
У призначений для Проводів день увесь народ із хоругвами, хрестами, церковним хором і священиками йшов на кладовище. Ставши поміж могилами, відправляли спільну панахиду, молилися за спасіння душ померлих, а потім справляли тут же на могилах обід – тризну.
Спільні тризни часто переходили у веселі забави з піснями та хороводами, в яких брала участь не молодь, а заміжні жінки та навіть бабусі, від чого й походить назва цього свята - «бабські проводи».
