Американка приїхала в Полтаву, аби створити книгу рецептів

Проте поїздка мала і другу мету. Сара пише докторську дисертацію в Англії і досліджує українську кухню. Збираючи рецепти, дослідниця побувала на заході, сході і півдні країни. Завітала вона і в Полтаву. Сара і Кевін у "Веселій садибі" – Саро, як ви зацікавилися Україною? – Це сталося 2004 року, коли я навчалась у Празі. Одна з моїх найкращих подруг по навчанню була з Києва, тож вона трохи долучила мене до культури, історії та політики. У цей час відбувалась Помаранчева революція, тож Україна постійно була у світових новинах. Влітку, коли вже навчання закінчилось, я відвідала Київ і побувала у Львові. Була просто приголомшена красою столиці. Познайомилась із друзями моєї української однокурсниці, усі були зі мною дуже привітні. А ще я закохалась в українську їжу і захотіла колись ще раз здійснити подорож сюди. – Що вас найбільше вразило під час першого візиту? – Краса українських міст і гостинність людей, яких ми зустрічали. – Чому ви вибрали саме українську кухню для своєї дисертації? – Узагалі моя дисертація не сфокусована на Україні. Ця  подорож відбувається у рамках окремого проекту, який профінансував мій університет. А поїздка вийшла така чудова, що у своїй постдокторській діяльності я планую сконцентруватися саме на Україні. – У чому суть вашої наукової роботи? – Якщо пояснити доступною мовою, то моя діяльність полягає у законодавчому захисті традиційних регіональних продуктів та їхніх назв. Таких, наприклад, як шампанське, фета або пармезан. (За законом, у Європі таку назву можуть мати лише продукти, які виготовлені на певній території. Тобто сир пармезан можна виготовляти лише в Італії, в околицях міста Парма. Якщо зробити саме такий сир, приміром, у Польщі, він не має права називатися пармезаном – авт.). Мета ж українського проекту – зібрати особисті історії приготування або споживання їжі, а також рецепти по всій країні. І таким чином дослідити соціальні, культурні та політичні зміни і те, як вони відображаються на споживацьких звичках та сільському господарстві. Важлива частина проекту – створення книги традиційних рецептів, і я над нею працюю. В якості першого етапу я вже презентувала майбутню книгу, а також кілька українських страв під час Світового дня їжі в університеті Ворвіка 16 жовтня. До теми: Пригоди іноземців в Полтаві: як місто зустрічає закордонних гостей (репортаж) Заради книги готує все сама – І як просувається робота по створенню книги рецептів? – Досить непогано, хоча й важкувато інколи вказувати незнайомі інгредієнти і передавати точну кількість продукту. Адже багато людей, які зі мною ділилися, казали, що треба покласти ложку чогось, або склянку. У Великій Британії ми все переводимо у грами, отже мені доводиться готувати кожну страву самій для того, щоб перевірити точну кількість якогось продукту. Але це чудово, адже ми постійно куштуємо щось смачненьке. – Під час останньої подорожі до України сталося щось особливе? – Було дуже багато особливих моментів. Перш за все, ми провели чудовий час, подорожуючи із нашою подругою і перекладачем Оленою. Вона дуже щира людина, великий патріот України і прекрасний гід. Також різні люди нас запрошували у цікаві місця чи на події. У Полтаві ми побували у ресторанному комплексі «Весела садиба», де бачили, як ростуть духмяні лікарські та столові трави. Там ми куштували медове вино і куштували смачнючий обід разом із господарем садиби Віктором. А хазяїн подібного закладу в Татарові влаштував для нас майстер-клас із ліплення вареників. А ще ми піднімалися на найвищу гору України Говерлу. І чоловік, якого ми випадково зустріли, прямуючи до вершини, подарував нам пляшку горілки. Так його вразило те, що ми приїхали з Америки, аби подивитися на українські гори! – Чи зробили ви які-небудь відкриття, дізнались щось нове про країну? – Із позитивного – люди просто приголомшливо гостинні тут. І міста красиві. Із негативного – дороги просто жахливі. А ще у потягах не відкриваються вікна, хоча у вагоні дуже спекотно та задушливо. – А що цікавого довелося дізнатися про місцеву їжу і про те, як харчуються в Україні? Щось вас порадувало чи здивувало? – Цікаво, скільки різних страв у різних регіонах. Кожна область наче використовує ті ж самі інгредієнти, але компонує їх по-різному й отримує іншу страву. А ще сезонні варіації. Отже розмаїття страв і те, наскільки люди люблять свою місцеву кухню, дуже вразило. Ще нас запрошували у гості, і господарі готували для нас величезну кількість страв із овочів. У більшості випадків люди їх самі виростили. Там, звідки ми родом, у центрі стола завжди м’ясо. І часто подають лише м’ясо і картоплю, що мені не дуже подобається, адже я була вегетаріанкою аж до 23 років. Ми також більшу частину продуктів купуємо в супермаркетах. А українці самі вирощують або купують у тих, хто сам вирощує. Така їжа на смак набагато краща. До того ж ми помітили, як люди пишаються, подаючи страви з продуктів, які вони самі виростили. Щоправда, одного разу нас шокували, запропонувавши вина на сніданок. Але я думаю, це тому, що наш візит був особливою подією. Що американка скуштувала найсмачніше та найбільш дивне – Яку найсмачнішу страву ви скуштували в Україні? – Я на все життя полюбила вареники із картоплею та грибами. Здається, я б могла їх їсти кожного дня.

Сара дуже полюбила вареники з картоплею і грибами – А найдивнішу? – Напевне, сало. Коли ми були у Карпатах, чоловік сказав нам: «Американці не їдять сала?! Бідні, бідні люди. Це українська пристрасть». Я знаю, це найпопулярніша їжа в Україні, але сама ідея намазування сала на хліб не дуже мене захоплює. – Ви готуєте вдома щось українське? – Із підліткового віку я готую борщ, і це один із моїх найулюбленіших супів. Тепер, відколи я назбирала всі ці рецепти, усе більше готую вдома. Уже робила вареники, бануш, вінегрет і різні салатики. – А які враження вашого чоловіка Кевіна про Україну і їжу? – Він вважає, що теплий і душевний прийом скрізь – один із  найприємніших моментів подорожі. Його дуже зацікавив факт відсутності мовної єдності в країні. І він був шокований тим, скільки українців не розмовляють українською. Щодо їжі, він очікував, що вона буде схожа на польську, яку він добре знає. Але між стравами України та Польщі багато відмінностей. Проте він насолоджувався їжею під час поїздки.

Такий борщ подають у тернопільському "Старому млині" – Хтось із вас набрав вагу? – Гадаю, ми обоє повернулись додому на пару кіло важчими. – А що б іще ви хотіли дізнатися про українську їжу? – Було б чудово навчитись робити правильно тісто на вареники. Я намагалась, але воно вийшло жахливим. А Кевіну б хотілось дізнатись, як робити самогон із хроном та сосновими бруньками, на кшталт того, що ми куштували у Татарові. – Є щось таке, що найбільше сподобалось у Полтаві? – Нам дуже пощастило, що екскурсію Полтавою провела місцева людина. Якщо б ми гуляли самі, навряд чи побачили стільки і дізналися. Також нам дуже сподобався обід у «Веселій садибі» і всі історії про їжу, які ми почули. А щодо самого міста – ми полюбили усі ці парки, чудові будівлі і той факт, що майже скрізь можна дістатися пішки. А ще нам було дуже весело фотографуватись біля пам’ятника із галушками.

Довідка «Кола»: Сара Голер вивчає політику і міжнародні відносини в університеті міста Ворвік у Великій Британії. Вона пише докторську дисертацію на тему їжі в ЄС, сільськогосподарської політики і культури споживання. Сара родом із Колорадо, США, але з 2004 року проживає у Європі. Навчалась і проходила курси в університетах Чехії, Польщі, Німеччини та Швейцарії. До теми: У Полтаві бутанцям розповіли, як треба вчити дітей Автор: Ілона ФАНТА