Полтавські вишивальниці вишили карту гербів України. Аналогів вишитої роботи розміром 2 на 1, 75 метра немає.
Створила унікальну карту Людмила Зубко з села Хитці Гадяцького району, разом з односельцями. Полтавським майстриням вдалося побити рекорд, занесений до книги рекордів України, уже є карта розміром 1, 75 метра. Людмила Зубко, координатор проекту, запевняє: вишивали мало не усім селом, а потрібні нитки шукали майже по усій області.
– Ідея вишити карту гербів України виникла напередодні святкування дня народження нашої школи у Хітцях, – розповідає історію створення унікальної карти пані Людмила, яка працює вчителем у місцевій школі. – По радіо чули, ніби є вишита карта нашої держави, а ми вирішили вишити герби. Крім того, подумали, що такий подарунок буде цікавим і корисним школі, як доповнення до історично-краєзнавчого музею, що діє при ній. У нас там уже є рушникова світлиця, тож вишита карта буде чудовим доповненням до колекції експонатів. У нашій школі є така традиція: кожного року з нагоди дня заснування школи щось дарувати. Іноді ми виготовляємо подарункивласноруч, іноді діти приносять якісь сімейні реліквії, старовинні фото, ці подарунки стають безцінними експонатами музею.
До теми:
90-річна полтавка і досі вишиває картинии без окулярів.
Деякі майстрині відмовлялися вишивати герби через складність
Вишивали карту більше 20 майстринь, майже 4 місяці (протягом грудня-березня). Долучалися до процесу і школярі, що мають хист до рукоділля. Втілити у життя ідею було важко, адже для роботи майстрині обрали доволі рідкісний класичний матеріал – муліне.
На презентації вишитої роботи. фото zik.ua (3 шт.)
– Муліне не дуже поширені нині нитки, вони менш яскраві, ніж сучасні, тому не у кожному магазині знайти їх можна, – каже пані Людмила. – Матеріалу, аби вишити герб 24 областей, Крим, потрібно було багато. Зараз уже неможливо й підрахувати, скільки ниток ми витратили. Була проблема з тим, аби знайти необхідну кількість ниток потрібних відтінків. Шукали, викручувалися, хоч і важко було. Купували усе за власні кошти. У Полтаві придбали полотно, на якому малюють художники, на ньому і вирішили вишивати. Спершу зробили графічне зображення, так званий зразок, потім кожна з жінок-вишивальниць узялася вишивати по одному гербу за цим зразком. Деякі бралися за роботу над одним гербом у парі. Були й такі випадки, що спершу майстриня почала вишивати, а потім приносила незавершену роботу назад, говорила, що важко і вона не впорається. На таких не ображалися, адже ми не професійні вишивальниці, це лише наше хобі. Тому просто шукали добровольців, які б продовжили роботу. На щастя, таких було вдосталь.
Першим карту гербів оцінив американець
Частини, вишиті майстринями вдома, потім зносили до школи і там, у спеціально відведеній кімнаті, на зсунутих партах доводили карту до ладу, зшивали частинки. Жінки пишалися тим, що беруть участь у такому процесі.
– Жінки, особливо найстарші, дуже пишалися, коли йшли до школи, – згадує пані Людмила. – Бувало, йде літня майстриня до школи, несе вишивку, а у неї питають, мовляв, куди ти йдеш. То жінки з гордістю відповідали, що до школи. Це було так хвилююче, з таким запалом люди приходили, ділилися, що у них виходить, а що ні, радилися, обговорювали кольори й відтінки ниток…
Роботу вишивальниць першим оцінив 25-річний американський волонтер корпусу Миру з Чикаго, що працює вчителем англійської мови у гадяцькій школі.
– Він часто відвідує нашу школу, співпрацює із школярами, тому бачив наші численні «вишивальні репетиції», – розповіла Людмила Зубко. – Хлопець був наскільки вражений тим, що відбувалося, що іноді міг просто сидіти поруч і мовчки спостерігати. Для нього вишивка була чимось дивним, незрозумілим, але надзвичайно захоплюючим. Він добре спілкується українською, хоч і «ламаною», розповідав як йому подобається вишивка. Вишивати ми йому не довірили, але розкладати на столі полотнище допомагав.
Кордон на карті вирішили зобразити у вигляді двох косичок жовтого і синього кольорів, щоб символізував національний прапор. Це та безпосередне встановлення вишивки на спеціальний стенд робили у Полтаві, на кафедрі трудового навчання національного педагогічного університету імені Володимира Короленка.
– Через те, що полотно велике і його вишивали частинами, потрібно було зібрати усю роботу до купи, тому нам допомагали у місті, – каже пані Людмила. – Кожен вишитий герб пришивали відповідно на тому місці умовної карти, де знаходиться та чи інша область. Державний кордон позначили на карті двома косичками, що символізують національний прапор. Найменшим вишивальницям 13-14 років, а найстаршим – 60 років. Зараз карта на доопрацюванні, знаходиться в університеті. Коли її повністю завершать, плануємо думати над заявкою-реєстрацією у книгу рекордів Гінесса.
Майстрині уже мають досвід вишивання карт
Раніше група аматорів-вишивальниць з Гадяцького району уже вишивала. Це були портрет місцевої школи та карта району. Майстрині постійно беруть участь у різних конкурсах, мають за це відзнаки та нагороди. Одна із останніх – участь в акції «Україна вишивана», де отримали перемогу в обласному відборі. На досягнутому планують не зупинятися, задумали вишити карту сотенних полкових містечок.
Єдиний зафіксований на сьогодні рекорд в Україні - вишита карта держави. фото vklik.org.ua
Рекорд по-українськи: майстриня 4 роки вишивала найбільшу карту
Наразі у Книзі рекордів України у 2013 зафіксовано лише одне досягнення щодо вишитих карт. Найбільшу у світі вишиту карта України виготовила за 4 роки Ольга Горожанська з Миколаєва. Розміри карти – 197 на 152 см. У вишивці понад 600 тисяч хрестиків. Вишита карта має дуже реалістичний вигляд: видно річки,озера, міста, межі областей.
Також читайте:
У Полтаві провели майстер-класи з рукоділля серед вихованців дитячих клубів
