Колишній директор Євген БондаренкоЄвген Бондаренко після закінчення педагогічного університету повернувся на рідну Котелевщину та пішов працювати до сільської школи.
У Малорублівській ЗОШ І-ІІ ступенів він викладав історію та правознавство 5 років. Три з них – був директором.
Звільнився з навчального закладу Євген Бондаренко напередодні цього навчального року. Каже, що школа малоперспективна, низька наповнюваність класів, цьогоріч навчальний заклад запрацював без першого класу, не буде його й наступного. Тож її скоро закриють.
Читайте також: Журналіст «Кола» отримала відзнаку в освітньому конкурсі
– Я вирішив не чекати, поки школа припинить працювати, і звільнився. Виїхав до Полтави, бо в селі нічого не тримає, сім’ю забезпечувати не треба, бо неодружений, – розповідає Євген Бондаренко. – У селі важко влаштувати своє особисте життя, коли ти вчитель та ще й директор. Коли йдеш увечері в бар чи на дискотеку, обов’язково бачиш своїх учнів, які намагаються сховати від тебе пиво. Як учитель, я змушений був робити зауваження, а ще не міг сам випити пива, бо який би це був приклад для дітей? Крім того, діти розповідали батькам, що бачила директора у барі, а зайві плітки мені не потрібні.
Нині екс-директор каже, що про свій вчинок не шкодує, але учнів, колег і загалом шкільну атмосферу не забуде ніколи. Своїм досвідом вчителювання на селі Євген поділився із читачами «Кола».
– Обрав професію вчителя, бо вирішив викладати історії та суспільствознавства, завжди цікавився минулим людства. Свою роль зіграло й те, що сам з родини вчителів: мама й брат –педагоги, дядько – директор школи, молодша сестра теж навчається на 3-му курсі Полтавського педуніверситету.
Про те, як ставляться колишні учні до школи і чи пам’ятають вчителя, каже:
– З усіма випускниками часто бачуся, спілкуємося, завжди приємно спостерігати за їхніми здобутками. Чомусь ті учні, які найбільше «попили» вчительської крові, зустрічають своїх педагогів більш емоційно, бо, мабуть, є що згадати. Це ж твердження чув і від багатьох колишніх колег.
Для Євгена найбільшим здобутком стала посада директора школи.
– Розчарувань не пам’ятаю, бо для мене все було новим, цікаво працювалось.
Будь-яка професія позначається на характері людини.
– Мій характер майже не змінився, але, можливо, я став спокійнішим, мене вже важко чимось здивувати.
А от що найважче давалося у роботі, поділився:
– Занадто складного чогось у професії немає, окрім самого процесу навчання дітей.
Чи змінились учні за 5 років роботи Євгена у школі?
– Зважаючи на те, з якого боку на це подивитись. Мій досвід показав, що змінити характер дитини дуже важко. Якщо вона приходить до першого класу розбишакуватою, галасливою чи навпаки ж спокійною, зосередженою, скромною, то такою залииться і в 5-му, і в 9 -му класах. От одна з моїх учениць, яка розповідала в 1-му класі всі новини села, то й зараз, у 5-му, її шкільний день починається з цих розповідей. І на жодні зауваження вона не реагує. Інша справа, що всі діти почали ходити до школи з мобільними телефонами, рідше – з ноутбуками, нетбуками. І граються ними не на переравах, а на уроках. Доводилося боротися, бо ж відволікають від занять. Також помітив і те, що раніше школярі зізнавалися вчителям і батькам у своїх вчинках, наприклад, що розбив шибку. Зараз не зізнаються, намагаються всіляко викрутитися, а батьки переважно стають на бік дитини, навіть, якщо вчитель спіймав бешкетника на «гарячому».
– У Радянському Союзі був культ учителя. Як зараз ставляться до вчителя батьки, односельці?
– Дещо від цього культу залишилося, принаймні в селі. Сільський вичтель і досі є ключовою постаттю у селі, інтелігентом. Але педагог змушений часто звертатися до батьків по допомогу – фінансову чи якісь послуги, наприклад, поклеїти шпалери в класі. Дуже багато грошей батьки витрачають на купівлю книжок, зошитів, тому на збори ходять неохоче, бо налаштовані на те, що вчителі проситимуть здати гроші на якісь потреби навчального закладу. Через це ставлення до педагога змінюється у гірший бік. А коли вчитель ще й починає критикувати учня чи розповідати батькові або матері, що він не робить домашнє завдання, зриває уроки, вони сприймають це як особисту образу. Починають говорити: «Ми вам гроші на все здаємо, а ви принижуєте нашу дитину. Того, що ви кажете, бути не може».
До теми: Що Вам дала школа?
