Про його зв’язок із рідним містом нагадує лише меморіальна дошка, встановлена на кінотеатрі «Колос». Як виявилося, працівники кінотеатру не знають, чому вона висить на їхній будівлі, хто такий Гайдаров та який вклад він зробив у світове кіномистецтво. Хіба що старше покоління пам’ятає цього виданого актора за стрічкою «Сталінградська битва» (1949 рік), де він зіграв командуючого 6-ою німецькою армією фельдмаршала Паулюса. Всього ж у фільмографії артиста понад 60 фільмів, знятих у Росії, Німеччині, Франції, Іспанії і навіть Африці.
Володимир Гайдаров був зіркою німого, згодом звукового, кіно у 20-30-х роках ХХ століття. Своїм його по праву вважав німецький та радянський кінематограф. Він знімався на одній сцені з видатним театральним реформатором Костянтином Станіславським. Про шлях до зірок через терни простого полтавського хлопця читайте далі.
Читайте також: Хоткевича двічі кидали жінки, залишивши його з чотирма дітьми на руках
Із Полтави вислали за політичну діяльність
Володимир Гайдаров народився 12 (25) липня 1893 року в Полтаві. Його батько Георгій Васильович управляв мануфактурною крамницею. Мати померла, коли Володя був зовсім маленьким. Після її смерті батько виховував Володимира і його сестру Марію сам. Георгій Васильович хотів, щоб діти виросли освіченим та культурними. Тому, коли сину було 6 років, найняв для нього викладача музики, який вчив хлопчика грати на скрипці.
Навчався молодий Гайдаров у чоловічій гімназії Полтави. Там серйозно захопився філософією, але освіта в гімназії була шаблонною, нецікавою. Тому разом із однокласниками створив нелегальний просвітницький гурток. Спочатку хлопці читали заборонену літературу, на яку було табу в офіційній школі. З роками невеликий учнівський гурток розширився і став не просто науково-літературним, а суспільно-політичним. Володимир спілкувався із прогресивною полтавською інтелігенцією: Володимиром Короленком, Панасом Мирним, із сином художника Григорія Мясоєдова Іваном. Та через свою суспільно-політичну діяльність, нелегальну літературу, яку знайшла поліція у нього вдома, Гайдарова на кілька днів арештовують, а згодом, 1911 року, він змушений був покинути Полтаву, по суті, його вислали. Закінчив гімназію вже у місті Митава, що в Латвії.
У майбутню дружину закохався у театрі
Ще в дитинстві Володимир Гайдаров захопився театром, куди вперше потрапив у 8-річному віці. Через багато років у власній книзі «У театрі і кіно» актор так писав про свою першу зустріч із театром:
– Мене полонила в театрі якась напружена насиченість театральної зали, коли я відчував, що всі глядачі живуть одними і тими ж почуттями... Все побачене і почуте мною в театрі піднімало мою душу. Мені здавалося, що й сам я стаю кращим і шляхетнішим. І що театр – це могутня зброя, яка може сприяти знищенню несправедливості в суспільстві.
Полтава тоді була театральним містом. Сюди приїжджали виступати корифеї: Марія Заньковецька, Віра Коміссаржевська, Мамонт Дальський. Якось на концерті в Полтавському комерційному клубі юнак побачив чарівну молоду актрису Ольгу Гзовську, що виконувала під музику вірші з твору Тургенєва. Гайдаров захопився її граціозністю, співучим голосом, дивним тембром. З того часу Ольга Гзовська стала його кумиром, ідеалом, коханням на все життя. Пройде ще 10 років, і Володимир зможе полонити талановиту красуню своїми манерами, красою, а, головне, такою ж, як і в неї, всепоглинаючою любов’ю до театру. Вони одружаться попри 10-річну різницю у віці і будуть разом до кінця її життя.
З дружиною актрисою Ольгою Гзовською, старшою за нього на 10 роківПокинув науку, щоб стати зіркою театру та німого кіно
Після закінчення гімназії полтавець їде до Москви, де вступає в університет на філософське відділення історико-філологічного факультету. Він продовжує цікавитися театром, зокрема ходить на вистави Московського художнього театру (МХАТ) і 1914 року вступає до його трупи. Коли перед ним постає питання – наука чи театр, він обирає останнє, але університет все-таки закінчує. Першим театральним досвідом стали «душі» двох тарілок і одного з жахів «Царства ночі» в «Синьому птахові» Моріса Метерлінка.
Саме у МХАТі він знову зустрічає свою музу – Ольгу Гзовську. Вона вже тоді була відомою актрисою, її називали феєю сцени. Актору-початківцю Гайдарову Ольга задавалася недосяжною, він і не припускав, що мине зовсім небагато часу, і їхні творчі та людські шляхи об’єднаються назавжди – вони стануть чоловіком і дружиною.
1915 року молодого актора з Полтави запрошують спробувати свої сили в кіно. Він знімається в епізодичній ролі у фільмі «Мара Крамська», створеного за сценарієм дружини. У наступному фільмі «Ураган» вони вже знімаються удвох. Загалом з 1916 до 1920 року Володимир Гайдаров знявся у 24 картинах. Майже у всіх він грав головні ролі. Його партнерками були тодішні зірки – Віра Орлова, Наталія Лисенко, балерина Марія Рейзен і, звичайно ж, Ольга Гзовська. Популярність Гайдарова була настільки великою, що коли він пішов від режисера Єрмольєва, той продовжував випускати афіші з його ім’ям, змінюючи, щоправда, ініціали.
Більшість тодішніх акторів вважали кіно балаганним атракціоном і знімалися лише через хороший заробіток. Гайдаров же відчув: за кінематографом –майбутнє.
У Німеччині Гайдаров створив власну кіностудію, знімався у культових режисерів та… все покинув і повернувся до СРСР
1920 рік став для Гайдарова переломним – він закінчив університет, назавжди пішов із МХАТу, в якому пропрацював 6 років, і поїхав разом із Ольгою Гзовською на гастролі до Естонії, які затяглися аж на 12 років.
Усе вирішив випадок, актор вагався: грати чи не грати Глумова за п’єсою Островського. Пішов порадитись до метра Станіславського і випадково почув, що той шукає дублера на цю роль. Це зачепило самолюбство Гайдарова, і він, не вагаючись, пише заяву на звільнення із театру і вирушає на гастролі. В Естонії Гзовською та Гайдаровим зацікавилися німецькі кіностудії, їх запрошують до Берліна. У німецькій столиці актор почав зніматися у безлічі картин, у тому числі і в культових німецьких режисерів Фрідріха Мурнау («Палаюча рілля»), Карла Теодора Дрейера («Затавровані»), Джое Мая («Трагедія кохання»). У Німеччині Гайдаров знявся в 24 фільмах і мав приголомшливий успіх. Йому платили дуже високі гонорари, про нього писали в газетах, і не лише німецьких. Він їздив зніматися в Іспанію, Францію, а для фільму «Біла рабиня», в якому зіграв роль арабського шейха, знімальна група вирушила до Африки.
1930 року Гайдаров поставив як режисер німецько-естонський фільм «Курс на заміжжя», створивши для цього в Берліні власну виробничу фірму «Володимир Гайдаров Фільм ГмбХ». Сам Гайдаров зіграв у цій кінострічці головну роль.
У подружжя було все: всесвітня слава, гроші, любов публіки, вони дружили з найталановитішими тогочасними артистами. Але 1930 року чоловік із дружиною вирішують порвати з усім та повернутися до Радянського Союзу. Такий вчинок пояснювали просто: засумували за батьківщиною.
Батьківщина зустріла акторів відсутністю ролей та житла
Після узгодження всіх виробничих моментів 1932 року вони повертаються до СРСР. Спочатку оселяються у Москві, де змушені винаймати номер у готелі. В роботі у МХАТі акторам відмовили. Тому доводилося заробляти на життя лекціями та випадковими гастролями. Про свою 12-річну відсутність на Батьківщині шкодували неймовірно. Ольга Гзовська так писала:
– Часто ми з Гайдаровим картали себе за необачний крок. Але ... він був зроблений! За нього, як показали подальші роки, ми заплатили дорогою ціною.
Зрештою зрозумівши, що в Москві їм нічого не «світить», вони переїжджають до Ленінграда, де Володимир Гайдаров 15 травня 1938 року став актором Академічного театру драми імені Пушкіна. Гзовську ж не хотіли брати до театру. Чоловікові довелося прикласти чимало зусиль, доки її аж 1943 року прийняли на роботу. Але ролей у театрі для них було небагато, рідко знімалися вони і в кіно.
1940 року Гайдарову присвоїли звання заслуженого артиста РРФСР. А ще через кілька років він зіграв одну із найголовніших ролей у своєму житті – фельдмаршала Паулюса в кінофільмі «Сталінградська битва» (1949) . За твердженням Гайдарова, він переглянув тисячі метрів документальних матеріалів, у яких був знятий Паулюс, і безліч фотографій. Розпитував полковника Адама, особистого ад’ютанта генерал-фельдмаршала, про його командира. За цю роль Гайдаров отримав Сталінську премію. Та й після цього багато пропозицій зніматися у кіно Гайдарову не надходило.
У ролі Паулюса. Фото з kino-teatr.ru1962 року померла Ольга Гзовська, поховали її у Москві. Сам же Гайдаров повернувся до Леніграда, де через деякий час одружився на технічному секретарю рідного театру Наталії, яка була молодшою за нього на 32 роки! Із нею він був неймовірно щасливим, вона оберігала його, дбала про здоров’я. Сама ж Наталія Гайдарова писала про їхній шлюб:
– Я можу сказати, що, дай Бог, вам знайти одне одного, як ми знайшли, життя наше було живописним, багатим.
Помер всесвітньо відомий актор Володимир Гайдаров 17 грудня 1976 року, похований у селищі Комарово, біля Санкт-Петербурга за 20 кроків від могили Ахматової, за 15 – від Авербаха. Друга дружина пережила його на 30 років, її поховали поряд із чоловіком.
У Полтаві про Гайдарова нагадує лише меморіальна таблиця
У сучасній Полтаві про Володимира Гайдарова майже ніхто не знає. В обласному театрі імені Гоголя журналісту повідомили:
– Про Володимира Гайдарова в нас практично не залишилося жодних відомостей. Він зіграв у 2-х чи 3-х епізодичних ролях у полтавському театрі, але вони були такими крихітними і незначними, що зараз навіть важко сказати, кого він грав.
Не змогли нічого про нього сказати ані в міському управлінні культури, ані в краєзнавчому музеї. Кілька невеликих газетних статей та книг про Гайдарова, в тому числі автобіографічна «У театрі та кіно», є лише в обласній бібліотеці.
Меморіальна таблиця в Полтаві на будівлі кінотеатру "Колос". Фото Ніни КорольМеморіальна дошка акторові на кінотеатрі «Колос» була встановлена 2003 року на честь 110-ї річниці з дня народження. Про неї поклопотала його дружина Наталія Гайдарова, яка звернулася 2002 року до народного депутата України Анатолія Кукоби з проханням її встановити.
До теми: Інтерв’ю. Женя Галич: Гурт слідкує за всіма модними тенденціями
