Микола Степаненко, Ірина Фаріон. Колаж Тетяни ЦирульникЗ нагоди свята "Коло" пропонує дізнатися, чи справді полтавський діалект – наймилозвучніший, а наших пращурів можна вважати основоположниками літературної мови. Відповідь на це питання дали двоє визнаних мовознавців: Ірина Фаріон та Микола Степаненко.
Полтава – не основоположник української літературної мови.
–У радянські часи було вигідно написати у підручниках, що в основі сучасної української мови лежить полтавський говір – мовляв, це центр країни. Але це абсолютна лінгвістична дурниця, – відповіла Ірина Фаріон на питання журналіста «Кола» під час її візиту до Полтави. – Всеволод Ганцов, геніальний мовознавець, знищений сталінським режимом, довів, що в основі сучасної української літературної мови лежить синтез 2 говорів. Північного говору – це Київщина, Житомирщина, Волинь, Підляшшя плюс Південно-західні говори – це Галичина, і знову ж таки частина Волині. Ці дві гілки мови вимішалися у козацькому котлі і політичний центр розвитку країни перемістився з Заходу на Східну Україну, центральну. Україна покозачилася уся і у цьому котлі українські говірки вимішалися і ми отримали молодий південно-східний говір як синтез південно-західного і північного.
– Термін «полтавський діалект», з одного боку, можна вживати, а з іншого – не бажано. Адже діалект – це широке поняття. У складі української мови їх функціонують три: північний, південно-східний, південно-західний. У них вичленовують вужчі лінгво-географічні утворення: говірки й говори, які можуть інтегруватися довкола кількох міст, окремого міста і навіть окремого невеличкого населеного пункту. Скажімо, говірка села Великі Будища Дикансього району, – розповів нещодавно у інтерв’ю для журналіста «Кола» Микола Степаненко, ректор Полтавського національного педагогічного університету, мовознавець. – Термін «полтавський діалект» ужився після того, коли з’явилася праця «Марксизм і питання мовознавства» Йосипа Сталіна. У ній він говорить, що основу російської літературної мови сформували московські говори, а ядром української літературної норми став полтавсько-київський діалект. Доля правди у цьому є, але пов’язувати лише з Полтавщиною і Київщиною сучасну українську літературну мову, не варто.
Про співучість полтавської мови та загально-літературний стандарт.
– З Полтавщиною справді асоціюється чистота української мови, – розповів Микола Степаненко. – І ця чистота виявляє себе на фонетичному рівні: вимова звуків, звукосполук, наголошення слів – те, що ми називаємо фонетичними нормами української літературної мови. Саме полтавсько-київська фонетична структура лягла у основу сучасної літературної мови. Що ж до інших норм: лексичних, фразеологічних, то до складу літературної мови ввійшли як південно-західні, так і південно-східні говори. Тож ядро літературної мови сформував середньо-наддніпрянський мовний масив, до якого входять Полтавщина та Київщина.
– Одна річ – говірка. Інша – єдиний загально-літературний стандарт. Так живе кожна нація. Німці набагато більше діалектно роздрібленіші ніж ми. Часто представники різних німецьких говірок навіть не розуміють одне одного. Так от, я вважаю, найважливіше досягнення української мовознавчої науки та українських носіїв – в тому, що на початку ХХ століття можна було ствердити, що ми створили спільний літературний стандарт. І полтавка, і львів’янка без особливих фонетичних нюансів спокійно спілкуються без жодних бар’єрів. Інша річ, що я як галичанка маю визнати, що ваша мова дуже співоча. А вона співоча тут, тому що має іншу географію, інші ландшафти. Наша мова – південно-західна, розбивається об гірські рельєфи, має іншу фонетичну систему.
Полтавський діалект – найкращий! Для полтавців.
– Кожен представник, незалежно від того, до якого терену він належить, має вперто іти усією країною зі своїм говором і вважати його найкращим, - вважає Ірина Фаріон. – Мій найкращий говір є Наддністрянський і я від цього не відступлюся, бо я народилася у центрі Наддністрянської говірки у Львові. Ви маєте вважати свій, полтавський говір, найкращим!
