Сергій Соловей. Фото Юлії Деркач
Цього разу на чай завітав Сергій Соловей, екс-заступник губернатора області, відомий полтавцям своєю політичною та громадською діяльністю. Спочатку Сергій Андрійович заповнив анкету гостя редакції «Кола», розповів, чим займається нині та зізнався, який рід занять йому найбільше до душі. Потім поговорили про життя у Європі на прикладі Франції та порівняли його з українськими буднями. Чим відрізняється український спосіб життя від європейського – читайте у інтерв’ю.
Анкета гостя редакції. Фото Юлії Деркач.
Про вчителювання і політику
– Мої найщасливіші роки – ті, що я провів, вчителюючи у Шишацькій гімназії. Я переїхав туди з Дніпропетровської області, де працював 7 років у маленькій сільській школі. Я знаю освіту і з боку маленької школи на 60 учнів за 40 кілометрів від райцентру, і на рівні обласної гімназії для обдарованих дітей, де я працював майже 10 років, з них 9 – заступником директора гімназії. Оце були найкращі часи. Не найлегші, але найцікавіші – точно. Я там відчував себе реалізованим. Потім сталася Помаранчева революція і я став головою Шишацької райдержадміністрації, потім, того ж року мене перевели у облдержадміністрацію на посаду керівника апарату, ще через півтора року я став заступником голови. Так і пропрацював до квітня 2010 року... Потім я працював помічником народного депутата Юрія Костенка. Зараз займаюся політичною роботою. Я заступник голови Української народної партії. Але, чесно, хотів би зайнятися чимось більш предметним: учителюванням, наприклад. А політика – це має бути не робота, нею займатися треба у позаробочий час.
Сергій Соловей, Тетяна Цирульник. Фото Юлії Деркач.
Про знання французької на базі сільської школи
– У школі я вчив французьку, у мене була чудова вчителька Марія Михайлівна Безручко. Коли перший раз приїхав до Франції, виявилося, що я можу говорити, хоча після школи пройшло більше 20 років, і я ніде мову не практикував. Перші 2 дні, звісно, був ошелешений, а потім заговорив. Я Марії Іванівні привіз вина і французького сиру… У сільських школах погано вчать іноземні мови, один вчитель мусить викладати по кілька непрофільних предметів. Але моя вчителька – щасливе виключення. Вона довго жила у франкомовних країнах Африки і мовою володіла досконало.
Про українців – європейців
– Географічно ми у Європі. Багато людей наших там працюють. Українська молодь знає іноземні мови, частина навчалася закордоном, тож є носіями європейської ментальності. Але, на превеликий жаль, переважна більшість людей ніколи у Європі не була. Я дивився статистику: лише 12 % жителів України виїжджали за межі нашої держави. З них ще менше – у Європу, бо це дорого. А багато хто навіть за межі області не виїжджав. Між тим, ми можемо собі дозволити це. Квиток автобусний у обидва боки Київ-Париж – це 1750 гривень.
Якби Євро і гривня були 1 до 1
– Мій товариш Жан Франсуа, у якого я зупиняюся, коли приїжджаю до Франції, працює у аеропорту Орлі. Його посада – не керівна. Він не має вищої освіти. Але володіє двоповерховим будинком у передмісті Парижу площею 260 квадратних метрів. Це будинок його бабусі, але він його може утримувати. Зарплата Жана 2800 євро. Мінімальна – 1100 євро. Давайте уявімо, що 1 гривня і 1 євро коштують однаково і порівняємо купівельну спроможність українця і француза при зарплаті у 2800 євро – гривень.
Півторалітрова пляшка води – 40 центів.
Сир – від 3 до 12 євро за кілограм.
Вино – від 1,5 до 10 євро за пляшку.
Кілограм м’яса – 6-8 євро.
Шоколадка – 1 євро.
Кіло червоної риби – 16 – 20 євро.
1 поїздка у метро –1,7 євро. (Але усі купують проїздні, систем оплати проїзду більше 10. Добовий квиток на проїзд на усіх видах транспорту в радіусі 50 км від Парижу – 14. А тепер уявімо, що у жителя Диканьки, наприклад, зарплата 2800 – чи зможе він щодня добиратися до Полтави на роботу рейсовим автобусом, а потім ще по місту проїхатися і вкластися у 14 гривень?
Сергій Соловей.
Одягтися на літо за 100 євро
– У Франції китайські одяг і взуття треба добре пошукати. У магазинах – здебільшого французькі товари, товари з французьких колоній – Гаїті, Мадагаскару. Не хочеться дражнити читача, але уже кілька років я нічого з речей не купую у полтавських магазинах. Бо у гривнях раза у 2 дорожче ніж у Франції. От у червні я купив костюм-трійку іспанського виробництва синові – другокласнику за 35 євро. Причому здійснив покупку у центрі Парижа у дорогому магазині і мій друг, коли про це дізнався, докоряв мені, що я ж не мільйонер, щоб там купувати і що у передмісті це коштувало б 20 євро. Найдорожчі чоботи, які я бачив – 190 євро. Уявіть, що на зарплату 2800 у гривнях – 190 гривень за якісне взуття.
Звісно, що при таких цінах, французам вистачає 100-200 євро щоб повністю скупитися речами на сезон. Мало що носять більше року.
Про образ француженки і француза
– Попри всі фінансвові можливості, француженки виглядають гірше за українок. Жінки там мало слідкують за зовнішнім виглядом. Косметикою майже не користуються, на підборах не ходять і не переймається, щоб виглядати краще. Тому українські дівчата справляють таке карколомне враження на французів: причесані, нафарбовані, з ретельно підібраним одягом. А у мого товариша немає праски у домі. Коли я запитав про неї, щоб погладити брюки – він здивувався: нащо? Кожен може купити все, що хоче, тому речам приділяють мало уваги.
Про комуналку, податки та страховку
– З 2800 Євро, які нараховують Жану, на руки він отримує 2340. За обслуговування двоповерхвого будинку (опалення, вивезення сміття, вода та електрика) – 400 євро. До речі, у гривнях у нас ці послуги теж реально стільки й коштують – 4,5 тисяч гривень, вартість у державі їх реально занижена. Пакет медичної страховки – 68 євро на місяць, сюди включено все. Ті, хто молодші, обирають дешевший пакет – від 25 євро, без послуг стоматолога або окуліста. Якщо вважаєш себе здоровим – не купуй. Але тоді раптом знадобиться операція по видаленню апендициту, це коштуватиме тисячі євро.
Недеравжне пенсійне страхування – обов’язкове. Без картки пенсійного фонду просто не візьмуть на роботу. Держава забезпечує пенсію тільки з розмірів державного пенсійного фонду, решту – сам. Ще один мій товариш у Франції – полковник у відставці. Франція такими людьми не розкидається. Йому не дали жодних пільг, але запропонували 3 місця роботи, з яких він обрав посаду директора будинку для престарілих. Має нині близько 3 тисяч євро пенсії та майже стільки ж – зарплату.
Про кримінальну відповідальність
– Якщо ти не порушуєш, не заважаєш – правоохоронці до тебе не чіплятимуться. Ти можеш лежати біля Ейфелевої вежі на траві, пити пиво з пляшки, а у поліцейського штопор попросити. Але тільки кинеш пляшку на траву – 350 євро штрафу. Спробуєш дати 50 євро полісмену – це наручники. Мій товариш з Франції, коли приїжджав до України, дуже дивувався, як можна давати з вікна авто ДАІшнику 100 гривень і їхати далі.
Сергій Соловей. Фото Юлії Деркач
Місцевий відпочинок
– Якось нас запросили у Сен Тропе. Ми винайняли двоповерховий котедж з видом на море, усіма зручностями, щоденним прибиранням за 55 євро за добу. Знайдіть щось подібне за 600 гривень у Ялті. Оренда авто у Ніцці – 102 Євро на 4 дні.
Про одностатеві шлюби
– Насправді у Євросоюзі цим питанням мало переймаються. Наскільки я знаю, з 28 країн Євросоюзу, лише у 5 чи 6 вони дозволені.
Французи – про Україну
– Я не зустрічав жодного француза, який би не чув про нашу країну. Знають міста Одеса, Київ, Харків. Про боксера Кличко не дуже чули, зате усі знають ФК «Динамо» Київ. Чули про Помаранчеву революцію і Юлію Тимошенко. Вважають її дуже красивою.
Сергій Соловей, Тетяна Цирульник. Фото Юлії Деркач
Про національне питання
– Більшість наших туристів їдуть до Парижу. А там дуже багато іноземців, які, проте, вважають себе французами. За межами Парижу завершується й можливість порозумітися англійською – щойно від’їдеш на 50 кілометрів від столиці – і виявляєш, що її розуміють одиниці. Взагалі, Франція – дуже націоналістична країна. Франція – понад усе. У них є дуже потужна організація – Національний фронт, поряд з яким наша «Свобода» – ліберальні хлопці. Їх гасло «Люби Францію – або геть звідси!»
Про міфи про українців
– Жан Франсуа, коли уперше приїхав до України, зізнався: уявляв собі, що у нас прямо на вулиці стоять кіоски, де торгують органами. Але, коли зійшов на землю у Борисполі, зрозумів, що наш аеропорт нічим не гірший за їхній. Потім сказав, що наш Хрещатик – як їхні Єлисейські поля. На жаль, у них гарно не лише на Єлисейських полях, а й на околицях.
До теми: у редакції "Кола" побували брати Капранови.
