Олександр Ксенофонтов перелякав півсела
Чоловік співачки Руслани розповів веселу історію про те, як зйомки різдвяного кліпу переполохали півсела!
«Ніколи не забуду історію, що трапилася з нами саме напередодні новорічних свят під час зйомок фільму «Різдвяні легенди». То було в середині грудня, у Карпатах. За сценарієм, ми мали йти сільською стежкою у Святий вечір і колядувати. У розпалі роботи з будинків почали вибігати стурбовані люди, вигукуючи: «Що?», «Як?», «Але чому нині?».
Виявляється, жителі цього гірського селища так серйозно і буквально сприйняли наше величне колядування, що вирішили, ніби проспали цілих півгрудня: до самісінького Різдва! І це спричинило неабияку паніку серед багатьох сусідів... Просто наші зйомки були доволі незвичним явищем у тих краях… Але згодом усе з’ясувалося, і люди з полегшенням посунули додому відпочивати. А ми того року Різдво святкували двічі...»
Руслану на віденську ялинку доправив президент Румунії:
«Кілька років тому після завершення виступу в Ризі (30-го грудня) я мала потрапити на концерт до Румунії, на запрошення самого президента країни. Там, на центральному майдані в Бухаресті, на наш виступ уже очікувала величезна кількість людей. Ми мали вийти на сцену саме після дванадцятого удару годинника. Однак погода мала інші плани...
Після трьох невдалих спроб приземлитися у Відні, ми прибули до… якоїсь австрійської провінції. Звісно, за цих обставин, про пересадку на будь-який інший літак до Бухареста можна було забути: жодного рейсу до Румунії. І це за лічені хвилини до Нового року!
Але, завдячуючи старанням президента Румунії, пана Бесеску та бажанню «запалити» Новорічну ніч справжньою дикою енергією, нам таки вдалося дістатися Відня! Зокрема, дочекатися підготовленого спеціально для нас чартерного рейсу до Бухареста… Тоді часу ми не гаяли – віденський аеропорт став для нас гримеркою. До виступу хоч і лишалися лічені хвилини, та ми вчасно дісталися місця призначення. Виступ минув незабутньо. Публіка була просто фантастична!»
Олександр Ірванець пив «шмурдяк» за ґратами:
«Коли я тільки-но потрапив в армію (у листопаді 1980-го), то до грудня ще був солдатиком. Але там уже десь нарили, мабуть, з особової справи, що я закінчив педучилище. І от офіцер залучив мене писати йому конспекти для якогось чергового партійного з’їзду для політичних занять, які мали відбуватися в перші дні січня. Він відвів мені кімнату в штабі, припер туди печиво, цукерки, чай, тобто я мав багато всього. Але я був сам у тій штабній будівлі. А за стіною була «кочегарка». Подумав: ну, що це я такого дня й без чарки? І десь за хвилин десять мені постукали з «кочегарки» солдати, які там працювали і водночас святкували. І в них було «бухло», але не було закуски. Я відчинив вікно, яке було заґратоване, виставив свої цукерки, печиво, а вони мені подали скляночку. Звісно, то не було шампанське, де воно у солдатів? Але був якийсь «шмурдяк», «чорнилко», може, портвейн? Себто, трохи вище за питво отого найгіршого рівня. І так під дзвін курантів по радіо, а вже тоді в Новорічну ніч по радіо співала і була зіркою Пугачова, я відзначив новорічне свято».Олег Скрипка 31 грудня пив шампанське у ліфті:
«Було то у 80-х, не пам’ятаю точно, якого саме року. Тільки-но ми об’єдналися в гурт «ВВ», як вирішили зустріти перший спільний Новий рік. У столичному Академмістечку жив наш басист, і нам треба було переїхати з одного будинку в інший, аби святкувати. І… ми застрягли у ліфті всі вчотирьох. Саме в Новорічну ніч. Відтак зробили у дверцятах щілину. Люди, які ходили сходами, просували нам ковбасу, шампанське, і ми собі святкували там… Години півтори так просиділи, а потім я знайшов якийсь гачок, натиснув добряче – і двері відчинилися...»Віталій Козловський боровся з полум’ям:
«У моєму житті на Новий рік траплялися різні історії. Розповім одну з останніх. У тому закладі, де я святкував, на підлозі скрізь лежав штучний сніг. І от усі танцювали з бенгальськими вогнями, а коли ті догорали, кидали їх на землю. Зрештою, той штучний сніг… зайнявся вогнем! Горіло все: ялинка, меблі, штани в чоловіків, сукні у жінок… Одним словом, все закінчилося дуже добре. А що найбільше мене потішило – то це те, що ніхто не засмутився. Пригадую, одна жінка показує геть обпалену сукню і починає з того сміятися. Себто все залишилося на суцільному позитиві… Таке оптимістичний настрій я заберу з собою у Новий рік. Мені легко живеться, бо люблю всіх і не маю злості та ненависті до людей».
