Новий рік – одне з найулюбленіших свят для кожної української родини. Ялинка, салат «олів’є», мандаринки –традиції новорічні залишаються майже незмінними
Та якщо зараз придбати все необхідне до свята можна за кілька днів, а то й в один – то в радянські часи було абсолютно по-іншому. До Нового року готувалися заздалегідь. Нерідко ще з літа по крихтах збирали частування й самотужки шили святковий одяг.
З 1918 по 1935 рік Новий рік офіційним державним святом не визнавали. Більшість людей традиційно відзначали його, як і Різдво, у тісному сімейному колі. Тож у перші роки існування Радянського Союзу свято було родинним.
Урочисто відзначати Новий рік почали після статті радянського діяча Павла Постишева в газеті «Правда». Він писав: «Чому дітлахів трудящих Радянської країни позбавляють такого задоволення? Хтось ославив цю дитячу забаву, назвавши її буржуазною. Неправильному судженню про ялинку потрібно покласти кінець.
Комсомольці, піонер-працівники повинні напередодні Нового року влаштували колективні ранки для дітей. У школах, садочках, дитячих будинках, клубах, палацах піонерів, кіно й театрах – скрізь красувалася ялинка.
Уперше Новий рік офіційно відсвяткували наприкінці 1936 року, проте 1 січня лишилося робочим днем. І лише після Вітчизняної війни почали зароджуватися справжні традиції святкування Нового року в СРСР.
З’явилися перші ялинкові прикраси: спершу досить «скромні» – з паперу й вати, пізніше – красиві, яскраві, зроблені зі скла й схожі на прикраси дореволюційних часів. А наприкінці 1960-х років налагодили масове виготовлення прикрас.
Ялинкові оздоби епохи СРСР вирізнялися великим різноманіттям форм: крім класичних бурульок і кульок були ще й огірочки, помідорчики, папужки, мавпочки, рибки, Бабусі Ягусі, космонавти, ракети.
Оселі до Нового року прикрашати було нічим. Радянські люди викручувалися, як могли, найчастіше чіпляючи дощик до стелі. Робилося це досить просто: брали маленький шматочок вати, намотували на край дощинки, мочили й кидали в стелю. Дивовижним чином ватка прилипала до побіленої поверхні. За півгодини таким чином можна було прикрасити кімнату.
А ще вирізали найрізноманітніші сніжинки й вішали на ялинку та вікна. Робили їх у кращому випадку з фольги, але найчастіше – зі звичайних столових серветок.
Коньяк, «Советское» шампанське і мандарини – тільки по знайомству
Основні традиції святкування Нового року практично лишилися незмінними з радянських часів. Хоча готуватися до свят у СРСР починали заздалегідь. По-перше, закуповували продукти – тобто «діставали», вистоюючи в довжелезних чергах. Жінки задовго до свята починали дізнаватися, де й що мають «викинути», і тримали сумки напоготові.
У найбільших щасливчиків, крім традиційних салатів і котлет, на столах стояли бутерброди з червоної ікри. Але таких везунчиків було небагато, як і тих, кому вдавалося купити до новорічного столу балик чи навіть банани. Хто мав знайомого продавця у продуктовому магазині, міг дозволити собі коньяк за 4 рублі 12 копійок, шампанське «Советское» напівсолодке, мандарини.
Готові торти також попадали в категорію дефіциту. Тому, жінки випікали вдома, або ж – вистоювати у величезних чергах.
Костюм сніжинки з медичної марлі, зайчика – зі старої шуби
Кожен радянський хлопчик чи дівчинка мріяли потрапити на головну ялинку країни – до 1954 року в Колонну залу Будинку Союзів, а пізніше – на Кремлівську ялинку. Та в будь-якому разі для всіх дітей організовувалися свята в дитячих садках чи школах. Готові карнавальні костюми, як і якісні тканини, знайти на прилавках у магазині було чимось фантастичним. Тож невтомні мами викручувалися, як могли. Здебільшого в усіх дитячих садках дівчатка виконували танець сніжинки в платтячку, зшитому з медичної марлі. Костюм зайчика для хлопчиків часто робили з білого ситцю і декорували білим хутром від старої шуби.
«Ніщо так не прикрашає жінку, як перекис водню»
Звісно, кожна жінка в новорічний вечір мріяла мати неперевершений вигляд. Магазин був останнім місцем, де вдавалося роздобути підходяще вбрання. Тому святкові сукні найчастіше шили самостійно чи в ательє.
«Ніщо так не прикрашає жінку, як перекис водню» – цей вислів був особливо актуальним напередодні кожного новорічного торжества в Радянському Союзі. У перукарні записувалися за кілька тижнів. Хто не встигав проштовхнутися в чергу, мусив знову ж таки вправлятися самотужки або ж кликати на допомогу вмілих подруг. У хід йшли хна чи басма, а голова на півдня закутувалася в бігуді.
До слова, як швидко і економно привести себе до ладу до свята – читайте тут.
Деякі модниці навіть знаходили час на маніпуляції з колготками. Аби виділятися з-поміж решти жінок, змішували туш «Ленинградская» з борошном (при чому секрет пропорцій у кожної свій) і фарбували вітчизняні капронки тілесного кольору в чорний.
На останок – наносили парфуми. Вершина ароматного шику – «Climat», у крайньому випадку годилися і «Быть может». Чоловікам теж належало пахнути, проте вибір був іще меншим: «Саша» «Русский лес», «Тройной».
Без «Блакитного вогника» чи «Іронії долі» не було святкової ночі
Новорічні подарунки – чергова проблема в підготовці до свята. Дістати більшість товарів було непросто, а красиві речі – проблемно. Тому найчастіше в гості ходили, прихопивши пляшку шампанського, палку ковбаси – найкраще «Сервелат». У виняткових випадках несли консервовані екзотичні фрукти, приміром, ананаси, чи коробочку шоколадних цукерок. Часто дарували радянські парфуми, яких у магазинах було більше, ніж достатньо. Чоловікам, відповідно, одеколони. Малеча традиційно отримувала подарунки з роботи батьків: від профкому кожна дитина до 14 років на Новий рік одержувала смачні цукерки.
Велике значення на свята мала телевізійна програма. І хоча працювало тільки два канали, телевечір був досить насиченим і цікавим. Коли в будні фільмів показували небагато, то під Новий рік по телевізору йшло багато комедій, мультфільмів, концертів. Саме тому новорічна ТБ-програма дуже цінувалася народом. «Карнавальна ніч», «Іронія долі», «Новорічні пригоди Маші й Віті», «Блакитний вогник», «Морозко» – без них святкової ночі не уявляв жоден радянський громадянин.
Підготувала Надія Кучер за матеріалами інтернет-видань