На розсуд глядачів полтавські актори на сцені представили героїв Тбіліського району Авлабара. Тут було все з грузинським присмаком – пісні, народні танці та одяг і навіть притаманний цьому народу акцент. Комедія вдалася на славу завдяки грузинському режисеру Цицино Кобіашвілі, яка зробила постановку.
В ексклюзивному інтерв’ю пані Цицино розповіла, чому вирішила поставити виставу в Полтаві, як перекваліфікувалася із актриси на режисера та які в неї враження від Євромайдану.
Фоторепортаж з вистави дивіться тут
– Пані Цицино, як Ви познайомилися з полтавським театром і, власне кажучи, коли отримала пропозицію співпраці?
– Це було абсолютно випадково. У Полтаві живе вже 30 років Гурам Козирєв (шанувальник та друг гог олівців – авт.). З ним ми познайомилися у січні цього року у Тбілісі в театрі, де я працюю. Гурам запропонував мені, на запрошення вашого театру, стати режисером вистави «Ханума», і в кінці жовтня, після всіх домовленостей, я приїхала до Полтави, де й взялася за роботу. «Ханума» – дуже добра, тепла комедія-водевіль про старий Тбілісі, про кохання, яке не продати ні за які гроші. Водевіль поставили українською мовою, за 2 місяці я вже її майже вивчила.
– З акторами швидко знайшли спільну мову?
– Абсолютно, це питання навіть не поставало. Я обожнюю ваших артистів, вони професіонали. Актори – це люди, яким нічого не потрібно, крім роботи. Якщо цікава роль, то можна працювати з ранку й до ранку, і це об’єднує всіх артистів на Землі. Наших народних танців акторів учив грузинський хореограф-постановник Бакарі Хінтібідзе, який на 2 тижні приїжджав до Полтави.
– До речі, про Полтаву, Вам сподобалося наше місто?
– Мені подобається ваше місто. У мене був час його подивитися, коли я приїхала. Тоді стояли теплі жовтневі дні. А зараз мені некомфортно, бо холодно, у нас в Тбілісі холоди зовсім не ті. У мене таке враження, що Полтава – це не місто, а великий сад. У вас дуже багато парків та садів. У Тбілісі так багато парків немає. І люди ваші ніби не поспішають на роботу, а просто гуляють парками, і всі одне одного знають. Також дуже сподобалася ваша церква Віри, Надії, Любові.
– Цицино, Ви ставили вистави в інших країнах?
– Ні, це мій перший досвід такого тривалого перебування за кордоном. Я все-таки жінка, у мене сім’я, яка не так легко мене відпускає.
– Я знаю, що у Вас акторська родина.
– Так, ми з чоловіком вже 33 роки працюємо в театрі Коте Марджинашвілі. Він дуже хороший актор. А наш син Джаба, якому 31 рік, дуже популярний актор в Грузії. Він грає в театрі, де ми працюємо з чоловіком, і в молодіжному «Вільному театрі», дуже популярному у Тбілісі. Його актори багато гастролюють країною і за кордоном. Джаба також знімається і в грузинському кіно.
– А у Ваших виставах він грає?
– Він грав в одній моїй виставі, але не дуже любить працювати зі мною, йому не комфортно, бо я на репетиції строга. Він не може «переварити», що я тут не мама, а режисер.
– Ви тривалий час були актрисою, коли і чому перекваліфікувалися на режисера?
– Так, я дуже довго була актрисою, та й зараз, час від часу, знімаюся у серіалах та фільмах. А от у театрі я вже з кінця 90-х років не виходжу на сцену. Коли була актрисою, викладала ще й в інституті. Минуло лише два роки, як припинила займатися цією діяльністю. А загалом викладала 31 рік у Тбіліському театральному інституті імені Шота Руставелі, спочатку сценічне мовлення, а потім акторську майстерню. Ми ставили дуже багато вистав в інституті, і коли я зрозуміла, що справді можу щось робити, прийшла до свого вчителя Лілі Іоселіані, відомого грузинського режисера, якій зараз вже 94 роки, і сказала, що хочу почати вчитися на режисера в її групі. Спочатку вона відмовляла мене, казала, що я дуже хороша актриса і не повинна займатися дурницями, але потім погодилася. Всі сміялися з мене, адже студенткою я стала вже після 30-ти і сумлінно 4 роки ходила на пари, хоча могла б здавати все екстерном або навіть купити диплом.
Цицино на сцені Полтавського театру
– Яка вистава стала Вашою першою?
– Це була вистава за бразильською казкою «Будиночок жовтого дятла», яку я люблю з дитинства. Ця книга у мене увесь час лежала під подушкою. По суті, я поставила свою мрію. Грали у ній діти, а вистава сподобалася всім, в тому числі й Лілі, яка після цього нарешті взяла мене у свою групу.
– Пані Цицино, Ваше перебування в Україні співпало із подіями Євромайдану. Як ставитися до цього?
– Я дуже хвилююся і молюся, щоб у вас все було добре, бо ми все це вже пройшли. Цей перехідний період у нас тривав довго. Дорогу, якою ніхто не ходив, ми протоптали. І вам теж іти нею. У вас дуже добрі люди, все є своє: хліб, продукти. Народ комфортно живе, і тому, думаю, багато хто не потребує якихось змін. У нас же були такі часи, коли навіть не було хліба. Дай, Бог, щоб у вас був мир і злагода.
ДОВІДКА «КОЛА» Цицино Кобіашвілі – режисер Тбіліського театру імені Коте Марджанішвілі. Вихованка Лілі Іоселіані, яка навчалася у Георгія Товстоногова. Працювала й актрисою у театрі та кіно, зараз ставить вистави в багатьох театрах Тбілісі.
До теми: Полтава новорічна: репортаж
