Під кам’яною кладкою ця пам’ятка староруської архітектури приховує захоплюючу історію часів Полтавської битви та Петра І.
Початок літочислення Cпаського притвору
Точна дата зведення пам’ятки і досі не відома. Перша згадка про будівлю Спаської церкви зустрічається в актових книгах Полтавського полкового суду 1686 року.
1695 року під час набігу татар на Полтаву постраждала безліч будівель, у тому числі – культових. Але місто почали відновлювати і з-поміж інших приміщень відбудували і дерев’яний п’ятикупольний храм Преображення з боковим притвором (прибудовою до церкви) на честь Нерукотворного Образу Христового (Cпаський притвір).
Проте 1704 року Преображенська церква після однієї зі служб згоріла. Про це зробив запис один із перших відомих настоятелів цього храму Іван Світайло. У його планах було повністю відновити церкву Преображення. За сприяння друга, козака та полтавського полковника Івана Іскри, Світайло 1706 року відбудовує притвір – Спаську церкву.
– У цей час на території Хрестовоздвиженського монастиря замінювали дерев’яний собор на кам’яний. Розібраний дерев’яний Здвиженський собор саме викупив Іван Світайло, аби потім використати його для відновлення Преображенської церкви, – розповідає клірик Спаського храму протодиякон Олег.
Проте повністю відновити церкву не вдалося, бо Світайла звинуватили разом із Василем Кочубеєм та Іваном Іскрою у доносі та наклепі на гетьмана Івана Мазепу. Петро І Кочубея та Іскру стратив, а настоятеля Спаського притвору як їхнього товариша 1708 відправив у заслання на Соловки. Повернутися до Полтави настоятелю вдалося лише 1712 року. За несправедливе, як потім виявилося, звинувачення та всі поневіряння гетьман Скоропадський віддав Іванові Світайлу частину села Яківці, яка зараз називається Патлаївка.
Спаська церква у часи Полтавської битви
Спаська церква стала відомою далеко за межами України після Полтавської битви 1709 року.
4 червня Петро І привів свої війська під Полтаву. У листах, які перекидали в місто у порожніх гарматних ядрах, цар дякував полтавцям за витримку і просив триматися довше.
Після одного з таких листів, 21 червня, люди зібралися саме на території та всередині Спаської церкви і поклялися не здаватися до останньої краплі крові. Тому, хто клятву порушить, – смертна кара. Серйозність намірів жителі довели, коли один із купців запропонував здатися шведам: його вивели і закидали камінням.
Збереглися згадки про те, що після вирішальної битви зі шведами 27 червня саме у Спаській церкві відбулося урочисте богослужіння на честь перемоги. На ньому був присутнім і цар Петро І. Говорять, що служба відбувалася саме в цьому храмі, бо там, де зараз знаходиться пам’ятник Петру І за церквою (вулиця Паризької Комуни) стояла хата козака Магденка. У ній самодержець відпочивав після бою.
Уже після битви під Полтавою цар переглядає справу Кочубея та Іскри і визнає їх невинними. Із заслання повертається настоятель храму Іван Світайло і продовжує роботи з відновлення Преображенської церкви поруч зі Спаською. Проте вже через кілька десятків років, у 1810-1811 роках, церкву Преображення розібрали через її давність.
Період перебудови «церкви у церкві»
Російські царі після Петра І вважали за свій обов’язок відвідати церкву, у якій молився відомий предок. 10 жовтня 1837 року храм оглянув спадкоємець престолу цесаревич Олександр Миколайович. На той час Спаський притвір вже почав руйнуватися. Майбутній імператор пожертвував на збереження пам’ятки часів Петра І близько 2 тисяч рублів. Після цього пожертви зробили і полтавське дворянство, і генерал-губернатор, і духовенство. Крім того, оголосили всеросійську підписку для збору коштів. Загалом зібрали 19 403 рублі і 7 з половиною копійки сріблом.
На ці кошти 1845 року навколо старої дубової церкви з восьмикутним куполом із ґонту звели кам’яний футляр із залізною банею. Проект футляра розробив головний архітектор міста Харків Андрій Тон. Із зібраних коштів витратили на це лише 6 946 рублів, а на ті, що залишилися, до 1847 року збудували дзвіницю замість стовпів, на яких висіли дзвони до цього.
– По суті, це єдина дерев’яна церква із ґонтовим перекриттям, яка збереглася до цього часу на території Лівобережної України, – зазначив отець Олег.
Усередині храму між кам’яним футляром та дерев’яними стінами проходить «коридор часу» – 300-річне дерево і 170-річна кам’яна кладка з обох боків коридору завширшки з метр. Над центром внутрішньої частини церкви добре видно конусоподібне склепіння із дерев’яних балок 1705 року.
Кожен настоятель храму, починаючи із часів Івана Світайла, виконував свій обов’язок зі збереження цієї визначної історичної пам’ятки Полтави: протоієрей Петро Мазанов спорудив навколо Спаського притвору дерев’яний паркан, при отці Павлі Гапоновичу позолотили баню на церкві. Особливо багато для Спаської церкви зробив отець Михайло Кириєнко-Волошин. За його діяльності навколо храму звели кам’яний паркан, зробили капітальний ремонт будівлі, реставрація та оновлення внутрішнього оздоблення. За ці заслуги єпископ Іларіон наказав похоронити отця Михайла на подвір’ї церкви. І досі це єдина могила на території храму.
За 300-річну історію у Спаській церкві не служили 5 років
За довгу історію церкви Спаса Нерукотворного Образу в Полтаві двері храму залишалися зачиненими для вірян лише 5 років.
Із приходом до влади більшовиків у лютому 1929 року постановили закрити та перетворити на культурні заклади полтавські церкви: Воскресіння, Собор, Стрітення, Спаську та всі каплиці. Але богослужіння у Спаській церкві продовжувалися аж до 1937 року.
Старовинній пам’ятці з-поміж інших церков пощастило: її не перетворили на склад чи майстерню. Проте дзвіницю 1847 року побудови розібрали.
У часи Великої Вітчизняної війни на подвір’ї Спаського храму хоронили полтавців, розстріляних німцями (80-х роках прийняли рішення останки перенести до Вічного вогню). Власне, саме окупанти після п’ятирічного забуття знову відкрили церкву і дозволили правити служби.
Вже за часів незалежної України відбудували дзвіницю у її первозданному вигляді. Її освятили до 300-річчя Полтавської битви 2009 року. Кількома роками раніше побудували дзвіницю, яка мало нагадувала оригінал, і тепер використовується як каплиця.
Під час будівництва на території храму виявили і старовинні підземні ходи, під час розкопок яких брали участь полтавські та київські археологи.
Спаська церква у всі часи користувалася величезною популярністю серед полтавців: і під час облоги міста шведськими військами, і зараз на великі церковні свята – Різдво, Водохреща, Великдень, Спас та інші.
Щонеділі в храмі працює недільна школа для дітей. Життя єпархії описане у церковному часописі «Преображеніє».
Іконостас прикрашають старовинні ікони
Кожен храм – не тільки архітектурна перлина чи історична пам’ятка. Часом у кожному з них найцінніше приховане всередині. Так і в Спаській церкві – серед безлічі ікон є збережені ще від часів першої письмової згадки про пам’ятку. Найстаріші із них прикрашають верхній ярус іконостаса.
Серед пізніших святинь – образ, подарований на честь 200-річчя Полтавської битви, написаний на Афоні у руському Свято-Пантелеймонівському монастирі. Із останніх реліквій, які передали храму, – ікона Преподобного Паїсія Величковського з часточкою його святих мощей.
Історики у дослідженнях вказують безліч церковних книг, які були у Спаській церкві. Проте до нашого часу вони не збереглися, можливо, і через зруйнування Преображенської церкви під час набігу татар та пожежі 1704 року.
