Аркадій Піщанський на передовій у Пісках. Фото із соціальної мережі
До війни 39-річний полтавець Аркадій Піщанський зводив на рідній землі котеджі та будинки. А коли в Україну прийшла біда – став вояком добровольчого батальйону. Сьогодні він разом із побратимами перебуває в одному із найгарячіших місць бойових зіткнень, у Пісках.
Прадід був петлюрівським офіцером
– У моїй родині патріотизм від прадіда. Петро Северенчук був петлюрівським офіцером і боровся із московською навалою разом із петлюрівцями. Потім був висланий. Його родина до самого розпаду совєцького союзу перебувала у страху. Дід та баба жили на різних прізвищах – боялись, аби до них не дісталися кагебісти і не було якихось проблем.
До війни був бригадиром будівельників
– До війни я був бригадиром будівельної бригади. Будував у Полтаві котеджі, будинки, гаражі. У моєму розумінні будівництво – це те, що я будую щось для своєї країни, щось своє, українське, наше, щось для людей. Роблю щось хороше і світле. У свою роботу я завжди вкладав частинку своєї душі. Але коли у країні почалася революція, я, звісно, не міг стояти осторонь. Будівництво довелося облишити, прийшов час іншої роботи.
Читайте також: Військовий «Бобер»: «АТО могло завершитися до вересня 2014-го, але потім утратили Іловайськ»
Після перемоги Майдану була надія, що країна нарешті оживе
– Коли народ не витерпів, коли всі ринули до Києва, щоб знищити той тоталітарний режим, я також був там. Поїхав на Майдан десь через два тижні після початку революції. Тієї зими був і на полтавському майдані, у захопленій обласній раді. Після перемоги Майдану і втечі Януковича були сподівання, що Україна стане вільною, незалежною, що нарешті буде життя яскравим: ми зможемо працювати, будувати, всі будуть щасливі, бо ми нагнали злодіїв і прийшла нова влада. Але цього не сталося – почалася війна із Росією.
Крим просто подарували Росії
– У березні я вже був у військкоматі. Вирішив, що маю там бути. Хотів піти добровольцем і захистити Крим від російських загарбників. Але наша влада вирішила, що ми дуже багаті. Що півострів Крим ми можемо Росії просто подарувати. Я чекав, доки мене заберуть, але мене не брали у армію. Тоді звільнився з роботи, закінчив свої об’єкти і поїхав до батальйону «Січ». Із 24 серпня я вже був у батальйоні. Із 11 вересня вже був наказ на мене. А 1 жовтня вже був в АТО. Зараз воюю у Пісках. Вважаю, що націоналісти мають бути саме тут, на передовій позиції, повинні захищати свою країну, робити основну роботу, бо на нас дивляться, як на приклад, прості українці.
До війни звик швидко
– У моїй родині діди воювали. Воювали під час Другої Світової проти Німеччини. Із дитинства я чув розповіді про війну. Можливо, тому я досить швидко адаптувався на Сході. Коли відразу після нового року я потрапив у Піски, то перший зі свого загону пішов на бойову позицію. Мене це все тоді так захопило, і через чотири години я пішов туди знову.
На війні потрібно бути дуже уважним: слід слухати, вмикати інтелект. Навіть серед цього хаосу можна зрозуміти, куди варто зараз йти, а куди – ні. Хоча, звичайно, на все воля Божа.
Вражають люди, які живуть у Пісках
– Що мене здивувало на цій війні? Здивували люди, які живуть у Пісках по цей день. Одного разу був сильний мінометний обстріл. Я йшов по вулиці і побачив жінку, яка спокійно витрушували свій килимок. Запитав: «Ви тут живете? Де ваша хата, тут же практично всі будинки зруйновані?». А вона каже: «Ну що ви! На моїй хаті розбита лише одна шиферина. Жити можна…». Цей будинок єдиний по вулиці, який досі лишився неушкодженим. І це диво просто, адже щодня на Піски падають десятки мін.
Ще я бачив хлопчика з Бутьком, які приходили до нас по їжу. Те хлоп’я зовсім не боялося вибухів, коли вони розривалися неподалік, він на це практично не реагував. Він довго тут був, а потім його, здається, вивезли волонтери.
Читайте також: Маскувальні сітки від полтавських майстринь допомогли не одному українському солдату
На війні людина проявляє свою справжню сутність
– Можна побачити, яка вона насправді. Тут людина вже не може заховатися за масками, ширмами. Мені приємно, що довелося воювати саме у батальйоні «Січ», який без перебільшення можна назвати націоналістичним. Із цими людьми приємно нести службу. Вони не вживають алкоголю, займаються спортом, цікавляться історією і вони хороші бійці. За короткий час підготовки та бойових завдань вони навчилися бути холоднокровними, майстерними та впевненими у собі. І з такими людьми не страшно йти у бій.
Ця війна закінчиться звільненням всіх український земель
– Ми маємо раз і назавжди очистити Україну від російського окупанта та повернути свої території. Крим і Донбас – це наша земля, і ми маємо її повернути або дипломатією, або військовими діями, але це має відбутися якнайшвидше. На Донбасі людям потрібно відбудовувати свої будинки після усього цього жаху, вони мусять жити далі: садити дерева, сіяти хліб, народжувати дітей.
По війні хочу знову будувати людям будинки
– Я отримую від цього задоволення. Але якщо я буду потрібен на захисті свого населення від злодіїв, бандитів, усього поганого, що не дає моїй країні розвиватися – лишуся у силових структурах. Піду туди, де буду потрібен своїй країні. Можливо – в СБУ, можливо – в підрозділи МВС, туди, де я буду насправді корисним.
