За цей час майстрині сплели 7643 квадратні метри маскувальних сіток. Але сітки не єдине, що виготовляють полтавки для української армії. Журналісту «Кола» вдалося потрапити в майстерню волонтерів і дізнатися, що відправляють на фронт із полтавського тилу.
Сітку п’ять на п’ять можуть сплести 4-5 волонтерів за день. Фото Яни Гутирі
«Наші сітки – своєрідний оберіг»
Перше, що впадає в око на вході до робочих кімнат, де трудяться волонтери, – напис на дверях «Заходити з хорошим настроєм».
– Ми завжди намагаємося плести сітки з позитивними думками, – коментує волонтер-координатор Тетяна Сігіда, швидко закручуючи зелену стрічку на сітці. – Адже це вже не просто маскувальні сітки, це вже щось на кшталт оберегу. Тому ми завжди стараємося говорити про щось хороше під час роботи і швидко переключатися, якщо почалася розмова на гостру тему.
У приміщенні, де працюють волонтери, уздовж стіни стоїть велика дерев’яна рама, на яку міцно натягнута рибальська сітка, саме вона слугує основою. Тільки натягнути цю сітку – великий труд для тендітних жіночих рук. За словами волонтера Анни, інколи після цього не відчуваєш пальців, адже нитки сітки боляче впиваються у шкіру.
Під час роботи сітку постійно потрібно перетягувати та закріпляти на рамі. Фото Яни Гутирі
Під час розмови волонтери не відволікаються від плетіння. Робота йде швидко, адже окрім дівчат, які безпосередньо плетуть, величезну частину підготовчої роботи виконують Олена Василівна, Валентина Павлівна, пані Віра, Леонід Миколайович (найстарший із волонтерів) та інші.
– Раніше без них нам було складно, – розповідає Тетяна. – Коли приносили цілі коробки різної тканини, то ми по черзі копалися в них, вишукували по одному клаптики, відповідні за кольором, потім різали на смужки, вплітали до сітки, і все повторювалося знову. Це дуже вповільнювало роботу. Але коли до нас приєдналося старше покоління, вони швидко організували місце з двох стільців та швабри покладеної на них, куди почали нарізати та складати стрічки за кольорами. Після цього робота пішла набагато швидше.
На імпровізованій вішалці багато клаптиків різних кольорів та відтінків, від коричневого до зеленого. За словами волонтерів, останнім часом все складніше відшукати тканину потрібного кольору. Навіть в секонд-хендах. Але вихід із цієї ситуації знайшли, вирішивши фарбувати зеленим білі клаптики.
– Часто виходять різні та інколи навіть несподівані кольори. Головна умова – це їхня природність. Адже насамперед вона захищає від безпілотників, – наголошує Тетяна Сігіда.
Частина волонтерів займаються підготовкою клаптиків для сіток. Фото Яни Гутирі
Звичайно, що залежно від пори року змінюються і кольори, а замовлень завжди багато.
– Ми тепер навіть коли йдемо по вулиці або дивимося новини з АТО, завжди звертаємо увагу на те, які кольори є, як вони гармонізують, щоб потім застосувати це все в роботі, – додає волонтер Анна.
Нові волонтери потрібні завжди
Волонтери кажуть, щоб виготовити сітку п’ять на п’ять метрів достатньо буде одного дня, але за умови, якщо плестимуть одночасно чотири людини. Чим більший розмір, тим більше часу та рук потрібно. Саме тому постійно роблять заклики про допомогу у соціальній мережі «Фейсбук», де організація має свою сторінку.
– Нам завжди потрібні люди, які б допомагали в плетінні, – говорить Тетяна Сігіда. – Адже за всі десять місяців існування нашого підрозділу ми мали лише чотири вихідні. Щодня приходимо сюди після роботи біля третьої години дня і працюємо до сьомої вечора. У вихідні починаємо навіть із другої години дня. Ми розуміємо, що забираємо цей час у наших дітей, чоловіків, друзів, але не можемо інакше. Але якби було більше бажаючих допомогти, могли брати б більше вихідних. Навіть одна година на день – для нас велика допомога.
Волонтери запропонували спробувати вплести в сітку хоча б кілька стрічок. Як виявилося, із першого разу зробити це не так легко, як здається. І майже одразу стають явними помилки: головне не робити прямих ліній, яких не існує в природі. Треба закручувати стрічку черв’ячком. Тоді сітка буде краще маскувати.
Пробую знову, але так швидко, як у дівчат, все одно не виходить. Пропонують долучитися також до створення кікімори – маскувальної накидки для снайперів. Її виготовленням у цей час займається волонтер Наталія. На сітку нав’язуються стрічки, створюючи основу, поверх якої в’яжуться нитки та мотузки з мішковини.
Кікімори виготовляють за різними технологіями. Кілька майстринь займаються цією клопіткою роботою. І всі вироби отримують тільки схвальні відгуки.
Маскувальні накидки користуються неабиякою популярністю серед військових. Фото Яни Гутирі
Благодійні вироби для допомоги армії
На цьому вироби талановитих майстринь не закінчуються. Волонтери також шиють спідню білизну для солдат, яку потім упаковують і до кожної пари додають серденько з українською символікою. Загалом важко порахувати, скільки корисних речей за місяці роботи виготовили та відправили для захисників: устілки, подушки-утеплювачі, килимки та шкарпетки, рукавиці та пояси.
Також із тканини, яка не підійшла для сіток чи за кольором, чи за фактурою, виготовляють іграшки, які потім продають на благодійних ярмарках, а кошти надсилають на допомогу бійцям. Із цих же клаптиків як обереги відправляють на фронт ляльки-мотанки.
Волонтери працюють на добровільних засадах, і робота ця, звичайно, не оплачується, але це нікого не зупиняє: щодня замовлень від бійців більшає, тож працювати намагаються якомога швидше, незважаючи на накопичену втому.
У роботі волонтера вбачають вигоду кращу, ніж гроші – це вдячність тих, кому відправляють свої вироби.
– Якось до нас завітав чоловік, який нещодавно повернувся з зони АТО. Ще в формі зі слідами пороху, – згадує волонтер Наталя. – Ми показали йому маскувальні сітки, запитали, чи, можливо, треба щось змінити, чи все добре. А він лише подивився на них мовчки секунду і вклонився нам у пояс, сказавши: «Дякую, дівчата!». У нас тоді навіть мурашки по шкірі забігали. Це було щось неймовірне.
Із залишків тканини для сіток та білизни роблять обереги – ляльки-мотанки. Фото Яни Гутирі
Висловлюють подяку не лише бійці, а й самі волонтери. Майстрині «Hand made для армії руками небайдужих полтавок» вдячні за прихисток, увагу і турботу начальнику Управління з питань надзвичайних ситуацій Полтавської облдержадміністрації Віктору Стеблянку. А також усім небайдужим людям, які допомагали матеріалами, власними силами тощо.
Полтавський батальйон небайдужих об’єднав багатьох волонтерів. А Свято-Успенський собор став серцем цього руху. Саме там розпочиналась діяльність волонтерів і були сплетені перші маскувальні обереги. Туди приносять прості полтавці матеріали, які потім використовують у роботі. Зі Свято-Успенського собору вирушають на Схід волонтери з тими сітками, які невтомно плетуть майстрині.
Для тих, хто хоче долучитися до допомоги, можна приносити натуральні тканини різних відтінків коричневих та зелених кольорів до Свято-Успенського собору.
Пожертвувати кошти можна до благодійного фонду «Полтавський батальйон небайдужих»:
У гривнях – 26000054615220, МФО 331401, код 3969830.
У євро – 26008054617402, МФО 331401, код 39669830.
У доларах – 26009054621732, МФО 331401, код 39669830.
Картка «ПриватБанку» 5168 7420 6385 5377 (отримувач Валентин Леонідович Бубнюк – архієпископ Полтавський та Кременчуцький Федір).
Група в Facebook: Hand made для армії руками небайдужих полтавок.
