21-річний Дмитро, Василь Ковальчук, Віталій, 31-річний Дмитро, Євген Ситько. Фото Ольги Матвієнко
Троє військовослужбовців із 13 батальйону територіальної оборони Чернігівської області пробули в полоні чотири місяці. 6 травня полтавський правозахисник Василь Ковальчук зумів визволити хлопців. Усіх трьох мобілізували одночасно – 24 квітня 2014 року, служили теж разом в одному взводі.
До полону сепаратистів Дмитро, Дмитро і Віталій потрапили 29 січня у Вуглегірську. Блокпост, який охороняв їхній підрозділ, обстріляли із мінометів. Врешті хлопцям нічого не залишалося, як під дулом танка здатися в полон. До цього у бліндаж, в якому вони ховалися разом з кількома іншими солдатами, закинули гранату.
– Потрапили до полону під час штурму блокпосту. Увесь час, поки знаходилися на цьому блокпосту, нас обстрілювали. Переважно із мінометів. У день, коли взяли в полон і «Градами» обстріляли, а потім додалася стрілецька зброя, танки. Усе як на справжній війни, – розповідає 31-річний Дмитро. – На нас практично впритул наїхав танк. Ми залишалися у бліндажі. Туди закинули гранату. Один хлопець, Павло, вийшов перший сказати, що ми здаємося. Він не був старшим за званням, але взяв на себе відповідальність, можливо, через те, що старший за віком. Гранатою його не заділо, але коли вийшов, то йому прострелили ногу. А потім просто добили. Потім те саме зробили ще з двома.
Після того, як блокпост розбили, двох хлопців – 21-річного Дмитра та 23-річного Віталія –відвезли у Горлівку, а вже потім до Донецька. Там за три тижні до звільнення до них приєднався і 31-річний Дмитро, якого спочатку забрала інша група бойовиків. Він посміхається і на запитання, чи нормально ставилися до них бойовики, говорить, що різне бувало. Набагато гірше було полоненим із добровольчих батальйонів. Загалом на умови утримання хлопці не скаржаться. Розповідають, що в Донецьку їм надали медичну допомогу, залікували поранення: 31-річному Дмитру осколком гранати прошило стегно, у 21-річного Дмитра осколок застряг у ребрі.
У полоні наказували виконувати різну роботу. 21-річний Дмитро говорить, що робили все: прибирали територію, вивантажували гуманітарну допомогу. Вивозили і в Донецький аеропорт, де діставали з-під уламків тіла загиблих військовослужбовців.
– Вдалося дістати 19 хлопців. Від 20-го були лише частини тіла, – пригадує Віталій. – Далі тіла забирали ОБСЄ і Червоний Хрест.
Василь Ковальчук, який визволив хлопців, розповідає, що цього разу зіштовхнулися зі складнощами. Обмін відбувався, як і у попередні рази, один на один: наших хлопців визволили в обмін на трьох бранців із Харківського СІЗО.
– Ми практично дві доби без сну. Спочатку забирали заарештованих із Харкова, потім приїхали до Донецька, а нам сказали, що обмін переноситься. Десь о 7.00 ми приїхали туди, а чекати довелося до 20.00, – розповідає Василь Ковальчук. – Поки ми там стояли, то і обстріли були. Врешті нам дали добро.
Затримку з обміном бойовики пояснили тим, що в Мінську тривають переговори.
Із проханням визволити близьких до Василя Ковальчука звертаються з усієї України. Василь Григорович говорить, що могли забрати ще одного хлопця. Але попри попередні домовленості, бойовики четвертого полоненого не віддали.
Один із учасників контактної групи зі звільнення полонених Євген Ситько говорить, що поки не мають даних, чи є в полоні у бойовиків військовослужбовці із Полтавської області. За їхніми підрахунками, у Донецьку знаходяться близько 300 бранців.
Уже за кілька днів Василь Ковальчук знову їде домовлятися про звільнення ще кількох хлопців. До нього продовжують звертатися із проханням визволити близьких із усієї України.
Нагадаємо, що нещодавно Василь Ковальчук визволив із полону двох військовослужбовців із Івано-Франківської та Дніпропетровської областей.
