Хто поступиться місцем “пільговику”?

7 грудня 2015 о 08:051247 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245

Зізнаюся: громадським транспортом, що курсує у Лубнах, а саме «маршрутками» майже не користуюся. Був один випадок, що поставив крапку у стосунках між мною, як пасажиром, та перевізником.

Одного разу я сиділа на одному з останніх місць в маршрутці, і під час руху на далеко не малій швидкості відкрилися задні двері в автобусі. По дорозі один за одним котилися відра, лопати, віники, пляшки з водою і ще купа всякого мотлоху, яке мабуть роками лежали під пасажирськими сидіннями. Відчуття, які переповнювали в ту хвилину, описати складно: страх, обурення. Словом, то був стрес.

Цей яскравий випадок врізався на довго в мою пам'ять і змусив задуматися над безпекою пасажирських перевезень, а вона не завжди дотримана. Не рідко можна побачити на зупинках, як водії починають рух транспортного засобу, коли люди ще однією ногою на зупинці, інколи цих пасажирів просто затискає дверима, бо водій розраховується, кермує, говорить по телефону і палить одночасно. Можна говорити на цю тему довго. Словом, недотримання правил техніки безпеки в громадському транспорті це перша причина, через яку я не користуюся ним.

Друга, це незадовільний, просто жахливий санітарний стан цих автомобілів. Салони маршруток не прибираються роками, сидіння порвані, штори неймовірно брудні, до поручнів торкатися взагалі «заборонено». І за цей розсадник хвороб щодня тисячі людей платять гроші!

Однак є ще й третя причина, через яку я не користуюся громадським транспортом – це зіпсований настрій на весь день. Ранкова поїздка в громадському транспорті не може не закінчитися конфліктною ситуацією. Кого з ким? Звичайно, водія з людиною, якій держава передбачила пільговий безкоштовний проїзд. Перший старанно намагається їх уникати та не возити безкоштовно, другі, наполегливо хочуть використати своє право на безкоштовний проїзд. І тут починається: «Не поїдемо, доки не заплатите!», «Будемо стояти, доки не вийдете!», «Доживеш до моїх років, знатимеш!» і ряд інших «приємностей» можна наслухатися вранці.

Як журналіст, я неодноразово порушувала цю цему на сторінках газет. Однак, лише закликаючи до людяності та порозуміння у відносинах між перевізниками та пільговиками проблему вирішити не вдасться. Без системних змін «зверху» надії на успіх мало.

Сьогодні в одному з мікрорайонів Лубен назріває соціальний вибух. Причина - ігнорування приватними перевізниками зупинки, яка не має офіційного статусу, але діяла упродовж останніх 27 років. Зламати такі довгі маршрутні традиції перевізники вирішили через невдоволення напливом пільгових пасажирів саме на цій зупинці. Ситуація банальна, але вона є симптомом задавненої кризи вітчизняного міського транспорту, яку в нашій країні вирішують вже упродовж тих таки 27 років і ніяк не можуть вирішити.

Йдеться про зупинку на маршруті №4 біля магазину “Оленка”. Останнім часом водії перестали на ній зупинятися, відкрито пояснюючи це тим, що на ній сідають лише “безкоштовні” пенсіонери. Місцеві жителі обурені таким ставленням водіїв до своїх обов’язків і висловлюють масовий протест. З підтримкою людей вже виступила секретар мікрорайону, депутат міської ради Катерина Скуратовська.

Протестувальники висунули три вимоги. Ввести прозорий моніторинг маршруту - підрахунок пасажирів, затраченого пального та загальної рентабельності. Залучити ЗМІ до висвітлення конфлікту. Змінити перевізника.

Обидві сторони намагаються добитися справедливості негайно.

На жаль, ситуація набагато складніша, ніж може видатися на перший погляд. Паралельно з конкретним вирішенням цього конфлікту слід також уважніше поглянути на проблему загалом. Транспортне питання псує людей не гірше ніж квартирне. Коли у переповнений автобус чи маршрутку заходить людина пенсійного віку, чи не кожен пасажир мимоволі думає - “І куди ото вони пруться? Їдуть кудись, місця займають, ніби у них якісь важливі справи є”. Звісно ж, такі думки з’являються не від хорошого життя. Їх породжує природне роздратування жахливими умовами проїзду - тіснява, бруд, втома. А що вже казати про водіїв, які змушені думати, насамперед, про виконання денного плану.

Так вийшло, що, так звані пільговики є звичними крайніми у транспортних проблемах. Їх ніхто не любить, ні пасажири, ні водії, на них зривають злість, їх ігнорують на зупинках, а часом, і виганяють з салону.

Разом з тим, пасажири пільгових категорій - це доволі вагомий відсоток загального пасажиропотоку і питання їх перевезення є одним з головних для усієї міської транспортної системи.

Кожен четвертий пасажир у місті Лубни ( як і загалом в Україні) - пільговик тієї чи іншої категорії. Це дуже значима цифра. Наша держава передбачила для них безкоштовний проїзд. Однак такі добрі соціальні зобов’язання - це одна справа, а їх конкретне втілення - зовсім інша.

Більша частина міського транспорту сьогодні належить приватним перевізникам. Звичайно ж, вони не можуть собі дозволити всієї широти державного гуманізму, оскільки повинні якось заробляти. Тому, держава гарантує їм компенсацію за безкоштовне перевезення певних категорій населення.

І тут починаються проблеми.

Підкріпити свої гарантії реальними коштами держава, як правило, може лише частково. Так, на цей день приватним перевізникам у Лубнах перераховано лише 30% загальної суми. Тому, пільговиків вони мають перевозити фактично у борг, який невідомо коли буде повернуто.

Ситуація ускладнюється тим, що, згідно із законом, компенсації повинні надходити тільки з Державного бюджету. Тобто, місцева влада попри своє бажання якось знайти вихід із ситуації, нічим зарадити не може.

Як в такій ситуації змусити приватних перевізників брати пільгових пасажирів? А ніяк. Водії маршрутних автобусів самі собі і касири, і контролери, і найвища інстанція. Усе залежить від моральних принципів конкретного водія. Пожаліє бабусю - візьме. А як поганий день видасться, то і з салону вижене. Як показує практика, навіть заступництво інших пасажирів у таких випадках на людей за кермом не діє. У них свої принципи, свій робочий план, своє бачення.

Будьмо реалістами! У відомому жарті про водіїв маршруток, які замість людей на запинках бачать двогривневі купюри, жарту так насправді і немає. Суто реальність. Тим більше, що дві гривні за проїзд уже в минулому.

Сьогодні у Лубнах працює два приватних перевізники. Між ними та міською радою укладений типовий договір “Про надання послуг”, який не передбачає жодних штрафних санкцій чи позбавлення ліцензії за порушення норм та правил перевезення. І це не випадковість і не вияв особливої корумпованості місцевих чиновників. Це сувора необхідність.

Загальний компромісний характер міської транспортної системи, яка у нас в Україні ще досі є гібридом радянського підходу та новітніх капіталістичних реалій, виливається у конкретні компроміси між місцевою владою та перевізниками. А саме - перевізники продовжують виконувати свою роботу в умовах заборгованості, а місцева влада не вимагає від них дотримання належних умов техніки безпеки, санітарного стану транспортних засобів. Таким чином, у місті діє поганий транспорт - але він діє.

Альтернатив цьому поки що небагато. Або якісь системні зрушення на законодавчому рівні, що забезпечать новий, адекватніший підхід. Або - транспортний колапс.

Хотілося б, звичайно, думати і про якийсь третій варіант. Приміром, що протестувальникам з мікрорайону №6 таки вдасться втілити свої вимоги у якусь нову, справді прозору і дієву схему, яка б стала прикладом і для інших міст. А раптом?...