Нехай недовго побула на цій святій (у крайньому разі, для мене) і вже пролитій кров’ю ні в чому не винних людей території , але і за короткий час змогла відчути - який він справжній український революційний дух.
Київ. Євромайдан 14 грудня
Столичний Майдан Незалежності - «містечко», у якому хочеться жити.
Я неначе побувала у іншому місті, іншій країні – але дуже рідній. Барикади зі снігу, шин, лав..; намети, дрова, вогнища і бочки «обігріву»...; революційні плакати, дошки оголошень, ялинки..; величезна кількість людей із прапорами України в руках чи окутаними ними, з жовто-синіми чи жовто-блакитними стрічками на голові, верхньому одязі, сумці… всюди кольори нашого державного стягу. Були звісно прапори і політичних сил, але їх, у порівнянні з національними, для мене - одиниці. І всюди написи назв різних населених пунктів України – це дає відчуття, що тут об’єдналась вся країна.
А ці обличчя, які такі привітні до кожного. З цими українцями я бачилась вперше, але всі вони здавались такими рідними між собою, і для мне також стали такими. Будь-хто, кого ти зупиниш щось запитати, ввічливо підкаже, покаже чи поясне.
Про революційний аромат
Запах Євромайдану – він також дуже рідний для мене, бо знайомий з дитинства. Це аромат від вогнищ, але зовсім не той, до якого ми звикли, коли виходимо на природу і смажимо шашлик чи картоплю. Він схожий на той, що у моєї бабусі вдома. Це запах дров у печі, і він дійсно приємний. Будучи на майдані, ти не боїшся ним «пропахнутись» , а навпаки... Для мене це запах революційного життя.
До речі, у метро чи іншому громадському транспорті, людей, які їдуть з Євромайдану, вирізняють не лише жовто-блакитні стрічки, а і цей аромат палаючого у печі дерева.
Про атмосферу
Атмосфера на Майдані Незалежності дуже позитивна. Як говорить моя колега, відчуття, що ти потрапила у добро.
Та відійшовши від євромайданівців за декілька метрів, у бік вулиці Банкової, настрій дещо змінюється. З’являється якась напруга і неспокій, коли бачиш перед собою шлях перекритий автобусами і стіною правоохоронців із щитами.
Звідти я вирішила повернутись до Євромайдану й провести ті півгодини, що в мене залишились по часу, в «містечку», де хочеться знаходиться.
Гімн України у виконанні декількох тисяч українців
Це дійсно не описати, і навіть за допомогою відеозапису не передати – там варто побувати і почути. Це дуже вражає, захоплює і викликає гордість за націю. Нічий спів, якою я б не була меломанкою, таких мурах по шкірі у мене з роду віку не викликав, як це вдалось учасникам Євромайдану. За дві години, які я там побувала, гімн України звучав двічі. Разом із солісткою, що знаходилась на сцені, співав, мабуть, кожен революціонер, кожен перехожий – здавалось, що співає вся Україна.
Це виконання хочеться чути і чути. У цих стінах-барикадах, якими народ відгородився від силовиків, хочеться бути і бути. З такими людьми, таким народом, хочеться жити і жити.
Такий народ вартий бути почутим, такий народ вартий кращого.
І дійсно, "історія твориться саме зараз"
