Цю зустріч запам’ятаю надовго! Не через його промову. Хоча, не буду лукавити, слухати його було цікаво. Уміє дядько цей говорити, прикрашати мову «перченими» словечками, типу «Беріть його на вила!», «Ми цю свиноматку…!», «Обростають мохом» (останнє про пенсіонерів у Верховній Раді).
Проте для мене візит Олега Валерійовича відклався у пам’яті останніми хвилинами його перебування на Театральній площі в Полтаві. А саме подарунком для полтавців – автографами. Я й не знала, на скільки для наших жителів це бажаний жест! Завдяки такій автограф-сесії нардепа я відчула, як це страшно, опинитись в неконтрольованому натовпі і як нереально з нього вибратись.
Уявіть картину: стою я перед сценою, знімаю на відео кандидата, а за мною півколом стоїть люд. Олег Ляшко оголошує, що зараз йде в народ (до людей, які прийшли його послухати чи побачити) – і весь цей натовп за лічені секунди опиняється довкола мене. Точніше мене стискають з усіх боків до такої міри, що я не можу рухатись. Мало того, мою сумку з плеча разом із чохлом від камери якимось чином затягло на кілька людей переді мною. Я тримала їх на витягнутій руці за ручки. І всі мої намагання витягти ці речі були марними. Я зрозуміла, що застрягла надовго. Знаходилась фактично біля самого Ляшка, до якого з усіх боків тиснулись бажаючі отримати його підпис.
Вихід був. Але не для мене.
Поруч стояла сцена, з якої зійшов нардеп. На ній знаходились деякі колеги-журналісти. Мені запропонували руку, щоб витягти з натовпу на сцену. Руку то я одну могла подати, так сумки тоді мої опинились би під ногами люду. А там цінні речі! Я відмовилась, з надією, що, може, тиснява таки трішки розсіється.
Ще кілька хвилин я знаходилась на тому ж місці, у тому ж напівпанічному стані. Зрештою трішки народ розступився. Я змогла витягти сумки, розвернутись і вибратись, вибачте за слово, але таки ж з «дурдому».
