Перший з них, що так і називається — «Небесна Сотня» — вже вийшов в ефір і мережу.
Катя Кролевська, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»
«Я не можу на це дивитися спокійно», — каже одна з героїнь фільму. Після того, що вона бачила на Майдані, на нього вже важко буде дивитися по-старому. Однак це лише вершина айсбергу. Після всього, що сталося цієї зими у Києві та по всій Україні, не можна по-старому дивитися на світ.
До лютого ряди Небесної сотні вже активно поповнювалися. Серед них не лише загиблі від кулі, але й усі, хто зник безвісти, був закатований чи помер у лікарні від запалення легень або больового шоку. І між ними нема поділу на україномовних, російськомовних, білоруськомовних, на східняків чи західняків, на старих чи молодих. Кожен з героїв фільму в першу чергу — українець. Патріот.
18-ого лютого день розпочинався всього лиш мирною ходою. Це вже потім знадобилися бруківка, палиці і щити, коли пролунали перші постріли в бік самооборони. Кадри з фільму нагадують якийсь трилер, а коли згадуєш, що все це відбувалося насправді, стає дуже страшно. Того ж 18 лютого з цілої Дев'ятнадцятої сотні залишилися живими лише шестеро. Один з них — Устим Голоднюк — сказав батькові: «Тату, не переживай — я везучий». Згодом загинув і він.
Коли бачиш, як його батько розповідає про смерть хлопця, розумієш: чоловік змирився, пережив, однак не пробачив, не забув і навряд чи колись заспокоїться. Його обличчя спокійне і врівноважене, але у погляді дзвенить страждання, знайоме дуже небагатьом.
Воювали з владою не лише хлопці з самооборони. І кухарі, і лікарі, і оператори, і журналісти доклалися до того, щоб зупинити силовиків. Кожен робив те, що міг: лікували, готували, закарбовували, підносили знаряддя.
Єдине, що могло спинити міліцію — це вогонь біля барикад. У природі людини закладений страх до нього. У вогонь кидали все, що можна було. Хлопцям з самооборони було страшенно спекотно і у прямому, і в переносному сенсі. Вони палали зсередини, і, мабуть, саме це допомагало їм ігнорувати жар від вогню і захищатися від міліції.
Серед майданівців теж був страх, однак вони його долали.
Хтось з самооборони сказав: «Ця Небесна сотня — це не сотня, а тисяча». Сорок сім людей під час пожежі у Профспілках згоріли заживо. Більшість з них були тяжкопоранені, хворі і не могли вибратися. Хто міг, виносив на плечах навіть цілком випадкових людей, однак і це не допомогло: навіть тепер серед жертв є невпізнані.
Майдан ламав стереотипи. Перш за все, він показав, що насправді патріот — це синонім до слова людина, і не можна любити своєї держави, якщо ти не любиш тих, хто у ній живе. Адже хлопці з Небесної сотні помирали не лише заради себе та своїх рідних. Їх смерть дала надію на життя навіть тим, хто зводив наклепи на Майдан та протестував проти нього.
А за те, що зробив «Вавилон'13» для українців, знявши цикл «Зима, яка нас змінила», вони заслужили почесне місце у серед пантеону світового кіномистецтва.
Катя Кролевська, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»
.
