Особливість автора – божевільні концепції світогляду, замішані на езотериці, дзен-буддизмі, теоріях змови та сучасних трендах. Не можна навіть бути певним, що Пелевін взагалі існує – він не дає інтерв’ю, не з’являється на публіці, а останні відеозаписи з якимось чоловіком в чорних окулярах, який говорив, що він і є Віктор Олегович, датовані кінцем 90-х років минулого століття.
Найзатятіші «хоми невіруючі» стверджують, що насправді твори пишуть сім авторів, чиї перші літери прізвищ яких і утворюють акронімом Пелевіна: Покровский, Єгазаров, Ляпунов, Ємелін, Вавілов, Іванніков, Новіцький.
Як би там не було, але я все-таки схильний вважати, що Віктор Олегович існує насправді і просто досяг такого просвітлення, яке не порівняється з мирською славою. Тим паче, його таємничий образ грає на руку видавцям, які щороку публікують по новому роману автора. Пелевін же, в свою чергу, їх справно пише.
Віктор Пелевін (фото – medialeaks.ru)
Роман «Generation П» став визначальним для вже відомо тоді автора і чи не перший в російській літературі отримав статус культового. Він і досі залишається улюбленою книгою рекламістів і піарників на пострадянському просторі. Не зважаючи на те, що з часу написання книги пройшло вже 15 років (а події, описані в ньому взагалі починають відлік з 1991 року), цей твір і досі здобуває нових і нових прихильників.
Сюжет книги відбиває реальність 90-х: молодий випускник Літінституту Вавілен Татарський, переживаючи падіння Радянського Союзу, працює продавцем сигарет у кіоску. Випадково його зустрічає колишній однокурсник Сергій Морковін. Той розповідає Вавілену про рекламний ринок, який тільки починає розвиватися в Росії, і можливості, які чекають попереду.
Обкладинка книги (фото – books.ru)
Татарський починає працювати у сфері копірайтинґу: придумує слогани, концепції і сценарії для рекламних роликів. Його основна задача – продати іноземний товар вітчизняному покупцю з «совковим» менталітетом. І що довше він працює в цьому бізнесі – то більше таємниць йому відкривається.
Весь роман – це коктейль з різних світоглядів. Пелевін щедро додає до нього міфологію та релігію, галюцинацій, цитат і вигадок. Сам Татарський інколи для розширення свідомості використовує певні речовини.
Особливо цікавою у романі є концепція політики. Так, Пелевін показує, що насправді політичних діячів не існує. Це все просто тривимірні моделі, яких роблять у спеціальній організації (Інститут бджільництва). Тут їм пишуть сценарії, анімують, озвучують і показують на телебаченні. А ті, хто говорять, що бачили політика наживо – агенти спеціальної служби. Автор навіть пояснює деякі історичні події через цю концепцію.
Книгу потрібно читати. Цей роман як ніякий інший віддзеркалює епоху 90-х років. Якщо відійти від деталей часу, то твір дуже співзвучний сьогоденню. Цим він і цінний.
Цитата: «По своей природе любой политик — это просто телепередача. Ну, посадим мы перед камерой живого человека. Все равно ему речи будет писать команда спичрайтеров, пиджаки выбирать — группа стилистов, а решения принимать — Межбанковский комитет. А если его кондрашка вдруг хватит — что, опять всю бодягу затевать по новой?»
