Ім’я Ліни Костенко знайоме навіть тим, хто не цікавиться українською літературою. Жінка-поет, яку вважають одним із моральних авторитетів нації. Безкомпромісний борець з духовним рабством і підлабузництвом, вона роками не могла опублікувати свої твори.
Ліна Василівна Костенко (фото – styknews.info)
Проте теперішня епоха не надто задовольнила Ліну Василівну. Останні 1,5 роки мене постійно цікавило питання: чому вона мовчить? Моральний авторитет, який ні слова не говорить ні про Євромайдан, ні про війну на сході країни. Маю надію, що ця жінка на щось чекає і ми ще почуємо її коментар про події, свідками яких є всі українці.
Не виключено, що Ліна Василівна саме пише роман про теперішнє. В письменниці вже є такий досвід. Її перший роман «Записки українського самашедшего» побачив світ у 2010 році у видавництві Івана Малковича «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га». Книга майже відразу стала бестселером в Україні. Навіть книжкові «пірати» пробували видавати її нелегально, а це не так часто трапляється з вітчизняною літературою.
Видавець Іван Малкович (фото – ucu.edu.ua)
Роман Ліна Василівна писала десятиліття, починаючи з 2001 року. Сюжет розв’язується у 1999 році. 35-річний програміст з Києва починає вести щоденник, у якому описує події зі свого життя і новини (як українські, так і світові). У нього є син і дружина, батько-шістдесятник та реалістичний погляд на життя. 416 сторінок густої прози проносять читача через 5 років, полишаючи на Майдані Незалежності під час Помаранчевої Революції.
Загалом книгу можна сприймати по-різному. З одного боку, це художній текст, стилістикою якого зачитуєшся. З іншого, це документальний звіт про новинну картину життя України і світу. Третій читач буде розгадувати політичні ребуси, вгадувати прізвища відомих осіб (їх можна вже назвати історичними) або пригадувати події, про які десятиліття тому чув у новинах і вже забув під щоденною атакою новинної стрічки.
Обкладинка книги (фото – shurshannya.com.ua)
Особисто мені цей роман здався занадто переобтяженим песимістичними настроями. Головний герой постійно скаржиться на життя, вишукує в новинах тільки найгірші події – катастрофи, аварії, проблеми – не помічаючи, що в житті можна знайти і хороші звістки, варто тільки шукати і поглянути на світ по-іншому.
До речі, свого часу з цим романом трапився скандал. На початку 2011 Ліна Костенко мала провести презентаційний тур з книгою сімома містами України. Після відвідин трьох із них (Рівне, Харків, Київ), письменниця перервала тур. Причиною стала публікація в ЗМІ розмови львів’ян Віктора Неборака, Ігоря Котика та Юрка Кучерявого з негативними відгуками про роман. З того часу Ліна Василівна презентацій не проводила. Очевидно, не на жарт образилася.
Юрій Кучерявий та Віктор Неборак (фото з youtube.com)
Але що б там не сталося, все одно цікаво було б послухати роздуми Костенко про сьогодення. Більш ніж упевнений, що їй є що сказати з цього приводу. Або написати…
Цитата: «Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькана національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії».
