Поляк Марек Краєвський – добре відомий у Європі автор ретро-детективів. Мабуть, саме тому міський голова Львову Андрій Садовий у 2007 році запросив на оплачений побут і постій з однією умовою – дія наступних книг Краєвського має відбуватися у Львові. І детективіст взявся за роботу (хоча у Львів приїздив час від часу і ненадовго).
Про себе Марек каже, що він – ремісник. Письменник встає о 5 ранку і працює до 10 години. В такому темпі він пише 7 місяців – з січня по липень. Далі розпочинаються промо-заходи по книзі. Для того, щоб стати професійним автором, Краєвський 9 років писав у будь-який вільний час – вечори, вихідні, свята.
Марек Краєвський (фото - vgolos.com.ua)
Загалом у так званій «львівській серії» автора вийшло вже три книги – «Голова Мінотавра», «Еринії» та «Числа Харона». Сьогодні мова піде про «Еринії», яку, як і решту книг Краєвського, опублікувало видавництво «Урбіно».
На вулицях Львову травень 1939 року. Місто в передчутті війни, проте його мешканці живуть своїми радощами і бідами. В аптеці знайшли понівечене тіло маленького Гені Питки. Поширюються чутки, що це ритуальне вбивство.
Все місто чекає, що за справу візьметься Едуард Попельський. Проте 53-річний слідчий хоче піти у відставку, про що і пише рапорт. Але і львів’яни, і сам він розуміє, що його таки чекає розслідування цього вбивства. Хоча б заради свого півторарічного онука Єжика.
Обкладинка книги (фото - book-ye.com)
Оскільки Краєвський – професійний філолог, то бо мови своїх героїв він підходить професійно. Складається враження, що книга дійсно написана наприкінці 30-х років ХХ століття, наскільки правдоподібно автор стилізує діалекти, побут, місцевість. Часткова заслуга у цьому і перекладача роману з польської Божени Антоняк.
Крім того, дуже цікавий прийом зі стрибками у часі і просторі. Роман починається у Вроцлаві 2008 року, потім стрибає у Вроцлав 1949-ого, далі – у Львів 1939-ого і знову у зворотному порядку.
До речі, на запитання журналістів чи не думав Марек спробувати свій талант для створення романів іншого жанру, Краєвський відповідає, що не хоче експериментувати, оскільки живе саме з письменництва. А раптом те нове не сподобається його читацькій аудиторії? Проте навіть такий комерційний підхід до літератури не обурює читачів. Книги Краєвського перекладено вже на двадцять мов.
Хотілося б зазначити про задум Садового, завдяки якому локацією ретро-детективу став саме Львів. Тут Андрій Іванович проявляє дивовижну далекоглядність, адже Краєвський – доволі відомий у Європі. І частина читачів після прочитання хоча б одного з романів можуть захотіти відвідати Львів. Така собі «прихована реклама» через літературу.
Читаючи книгу, ловив себе на думці, що подібні романи читав тільки в одного автора – Бориса Акуніна (Григорія Чхартішвілі). Там теж детектив розплутує загадки на тлі професійно стилізованого історичного антуражу. Такі книги дають більше уявлення про історію, ніж шкільні підручники (принаймні читати такі детективи набагато цікавіше).
Старовинний Львів (фото - moemisto.lviv.ua)
До того ж стало цікаво: чи могли б полтавські письменники колись втілити щось схоже у Полтаві – створити цілі легенди з історії нашого міста – цікаві, небанальні? Або чи наважиться колись міський голова Полтави запросити до нашого міста відомого автора, щоби той вплітав цю локацію у свої книги і заманював ними туристів?
Цитата: «Комісар затремтів: його видіння збувалося. На подвір’ї, під платформою, було з десяток жерстяних бочок з написами «фарба», «лак» та «відбілювач». Деякі стояли поряд, інші – одна на одній. Лежала там і кирка. Попельський відчув, як його пронизав крижаний холод. Усе збігалося. Усе. Навіть плач і ридання дитини, закритої в одній із бочок».
