Том Вулф – один з найвпливовіших і найавторитетніших журналістів ХХ століття і представник напрямку «нової журналістики». На початку 60-х у газетах з’явилися молоді і амбітні автори, які не боялися експериментувати з текстами. Вони вирішили використовувати літературні прийоми з белетристики у своїх репортажах і оновили цей жанр.
Том Вулф (фото – a-o-v.me)
Вулф написав 15 книг – документальних і художніх. До роботи над текстом американець підходив дуже ґрунтовно: працював з документами, проводив інтерв’ю з дійовими особами та людьми, дотичними до них. Все це він потім опрацьовував, використовуючи різні письменницькі техніки, створюючи драматичні сцени в особливо цікавих моментах.
Те, що загалом виходило – документалістика з елементами роману. Читач не нудьгує в сухому описі фактів, а слідкує за героями розповіді, ніби за літературними персонажами.
Обкладинка книги (фото – amazon.com)
Вже відомий і визнаний автор, у 1973 році Том Вулф береться за тему, яка хвилювала всю Америку останнє десятиліття – політ у космос. Через 6 років на книжкових полицях з’явилася «Битва за космос» (щоправда, в оригіналі назва роботи – «Потрібна річ», але пострадянські видавці вирішили додати трохи драматизму й епічності).
Потрібна річ – це щось абстрактне, чим неодмінно мають володіти всі пілоти-випробовувачі. Якщо її немає в людині, то всі старання і робота – просто марна трата часу. Зрештою, наприкінці 50-х – на початку 60-х років саме пілоти-випробовувачі стали людьми, з якими ще довго будуть пов’язувати свої мрії про майбутнє хлопчаки Америки – астронавтами.
«Холодна війна» триває. США працює над своєю космічною програмою, але їх весь час випереджає СРСР. Невідомий вчений, який очолює космічну програму Радянського Союзу, має лише нікнейм «Генеральний Конструктор», але постійно руйнує будь-яку надію американців на першість у завоюванні космічного простору.
Алан Шепард (перший американець, який полетів у космос) і Джон Кеннеді (фото – news.discovery.com)
Проте США наважуються почати свій найамбіційніший проект: запустити людину в космос. Для цього шляхом різних медичних досліджень та суворого відбору до кандидатів зараховують сім чоловік. Вони увійшли в історію в різних іпостасях, але декілька років ці сміливі хлопці були чи не популярніші, ніж президент їхньої країни.
Журналіст з прискіпливою точністю реконструює події, які трапилися в минулому (відносно часу написання книги) десятилітті. Проте його увагу привертають не тільки астронавти, а й люди, які були довкола них у ці складні, але по-своєму прекрасні місяці – дружинам, інженерам, журналістам, владі. Все це різноманіття доль, емоцій і характерів допомагає краще зрозуміти і відчути атмосферу передчуття чогось грандіозного і нечуваного через свою зухвалість.
NASA (фото – gizmodo.com)
Читач уважно стежить за астронавтами, починаючи з випробовувальних майданчиків, де кожна дружина пілота хоча б кілька разів боялася, що стала вдовою, до слави, спалахів фотокамер і піднесення чи не до рівня апостолів або «суперменів». Вулф ніби привідриває куліси життя і щоденної астронавтської рутини, даючи змогу побачити, через що саме мали пройти ці чоловіки, щоб потрапити у космос.
Ніл Армстронґ, перша людина, яка ступила на Місяць (фото – marysbeagooddogblog.blogspot.com)
Книга дає змогу подивитися на космічну гонку очима американця – і результат її невтішний.
Зрештою, ми всі знаємо кінець цього протистояння – «Генеральний Конструктор» таки виграв перший бій, оскільки Юрій Гагарін полетів трохи раніше за Алана Шепарда. Проте книга зовсім не про це. Вона – про «необхідну річ», проте, що рухало цими людьми, що змушувало їх ризикувати власним життям на літаках-винищувачах, а згодом – і на ракетах. «Битва за космос» показує, що людина, яка чітко знає свою мету, стає непереможною, не зважаючи на всі обставини долі.
Інфографіка про відбір в астронавти по рокам у США (джерело – www.theguardian.com)
Цитата: «Джо Уокер говорив, що кожен раз справлявся з цим явищем за допомогою «маневру Ісуса Христа». Він пояснював це так: «При виконанні маневру Ісуса Христа ви знімаєте руки з панелі приладів і з надприродною силою згадуєте свою матір». По суті, це був єдиний вихід».
