Що криється за сьогоднішнім поняттям XXI сторіччя? Новітні технології в електроніці, техніці, комунікаціях… та у всьому буквально був прорив. Ми почали вигадувати нові можливості для більш комфортного та корисного життя, для «зближення відстані» від Землі до планет, що нас оточують, для швидшого пересування по поверхні планети і так далі і тому подібне. Зараз, підійшовши до людини на вулиці, не залежно від її вікової групи, ми чітко почуємо кілька прикладів людської еволюції. Але! Почекайте. Хоча б хтось скаже про еволюцію свідомості?
Немає на меті принизити інтелектуальний, чи то соціальний рівень сьогоднішнього мешканця України. Ціллю є відокремлення тих зручних, повсякденних але таких ілюзорних благ звичайного громадянина від речей, що дійсно повинні мати силу на сьогоденних вагах необхідності.
«От в наш час…» -, Зазвичай так починається довгий монолог літньої людини. В минулому сторіччі ми не мали тих можливостей, які ми маємо сьогодні. Ми досить швидко опановуємо нові професії, нові предмети та матеріали про які наші бабусі та дідусі навіть не могли гадати. Ми дійсно вирвалися з пут диктатури, приниження, обмеження та дискримінації тодішніх часів. Але! Що ми втратили?
Раніше люди переймалися почуттями віддачі чогось, а зараз ці ж люди турбуються тільки про необхідність отримувати щось. Я їх розумію, навіщо ростити жито, тримати скотину, орати землю, зводячи кінці з кінцями при нинішній зміні правлінь, коли хтось «маючий владу» прийде і забере це все. Даний тезис стосується дуже багатьох речей. Бо нині практично неможливо бути успішним, незалежним і ні з ким не «поділитися».
«От в наш час… дівчата себе так не вели…, влади такої не було…, люди так не мислили …та все тоді було не так»… Згодна. Зомбування народу також вийшло на новий рівень. Неймовірний розвиток, якщо його так можна назвати, в індустрії краси робить свою справу. Кількість хірургічних операцій, косметичних засобів та процедур, ідеологічних кумирів, ідеалів та модних тенденцій що і не зчитати. Але! Що ми втратили?
Відсутність самоповаги, не треба плутати з гордістю, її в нас тільки побільшало. Ми так намагаємося встигнути за сьогоднішніми змінами, що геть розгубили своє «я», на цьому шляху. Батьки менше надають уваги дитячим проблемам. Пускаючи все на самостійні рішення, або «затикаючи» недолік спілкування дорогими речами.
Ми постійно жаліємося на владу, але ростимо своїх дітей по принципу «Думай тільки про себе». Ми навіть не намагаємося аналізувати свою поведінку, хід думок. Ми робимо, а потім думаємо( і то в кращих випадках).
Ми надягаємо маски кожного дня. Ми посміхаємося начальнику на роботі, якого пора звільнити за корупційну поведінку та зневагу до оточуючих його людей. Ми ходимо до лікаря, який вигадує діагноз та лікування навіть не намагаючись дізнатися причину болю. Ми віддаємо дітей до навчального закладу, де вікова група викладачів п’ятдесят-сімдесят років, і чекаємо від їх освіти нових, актуальних та практичних знань. Ми одягаємо на себе дорогі речі, користуємося дорогими аксесуарами, при цьому відчуваючи себе дещо вагомішими, красивішими, цікавішими для інших, але практично ні одного разу не прочитавши наукової літератури, не відвідавши театр чи музей, не цікавлячись культурним життям країни, що, в принципі, несе за собою аналогічний результат. Бо нам і так зручно.
Нам краще прибрати в кімнаті ті місця, які захвачує включена камера на комп’ютері при бесіді по Skype, а ніж навести лад скрізь. Нам легше оббризкати себе з ніг до голови парфумами, а ніж просто прийняти душ. Ми шукаємо скрізь короткий шлях…, як нам здається. Але!
Ми самі вигадуємо собі проблеми. Невже нам тільки після копняка нарешті дійде, що ми нація і можемо мислити індивідуально, а не «як стадо». Невже потрібно було сусідській державі почати з нами війну, щоб ми нарешті відчули свою етнічну приналежність., відчули національний дух. Та ніколи, за всі роки незалежності нашої держави, не було такого патріотично духу у її громадян. Паради вишиванок, кількість патріотичної символіки, відродження рідної, української мови. Все народне ремесло зараз на піку популярності. А чи варто було саме таким методом відчути, що ти Українець? Невже тільки війна зможе пробудити в нас щирість, розум та усвідомлення справжніх цінностей.
Треба змінюватися! Прийде день, і ми, починаючи фразу «от в наш час..» повинні будемо сказати щось таке, що не буде докоряти, чи то звинувачувати, а донесе до наших нащадків наш нинішній дух і стремління покращити життя майбутнім покоління.
Ростити дітей в повазі до себе і оточуючих, плекати в них думку про важливість саморозвитку і освіти. Створення чогось, що нас переживе і буде актуальним і необхідним у майбутньому. «Закладення фундаменту» з себе. «Я», як точка відліку на довгому шляху покращення всієї держави. Треба ламати цю систему з середини. Чи є ефективність в щоденних доріканнях на владу, сусіда і т.д.? Чи є дієвим гноблення навколишнього і самого себе ? Ні! Потрібно створювати розвинену спільноту. З своїм, не заангажованим, поглядом у сьогодення та майбутнє. Необхідно створювати не «брак», а міцні сім’ї, створені на повазі та коханні. Треба розвиватися індивідуально кожного дня і всюди. Мати хобі, персональний погляд на всі сфери соціального життя, спілкуватися з абсолютно різними людьми, різних професій і прошарків суспільства. Вчити українську та іноземні мови, цікавитися культурою інших країн… Треба рухатися. Почати «ламати» себе і програму «зомбування», знищувати в собі маріонетку та фігуру для маніпуляцій. Почніть з себе і ми разом створимо чисте, гарне, вагоме, дієве і дійсно актуальне майбутнє для наступних поколінь. Займаючись собою ми покинемо йти стежиною наших батьків і почнемо плекати в собі любов до мистецтва. Родинні зв’язки стануть сильніші. Діти більш відповідальні і колись, сидячи на лаві, або стоячи в черзі бабуся чи дідусь скаже:
-« От в наш час такого не було…»
© Дудка Світлана - Роксолана Олександрівна
