На кілька днів невелике село Крячківка Пирятинського району перетворилося на міжнародний центр українського кобзарства. Тут із 17 по 19 липня проходить фестиваль «Древо роду кобзарського». Всеукраїнським та міжнародним його можна називати по праву, адже на подвір’ї його організаторів – родини Фединських – зібралися музиканти із Києва, Львова, Харкова, Полтави, Сум завітали гості з Канади, США та Угорщини. Та і сама Крячківка представила свої таланти: музикували Юрій та Марія Фединські і співали місцевий, але знаменитий на всю Україну колектив «Древо».
Читайте також: На Полтавщині відсвяткували Міжнародний мистецький ярмарок
У Крячківці відбувся фестиваль «Древо кобзарського роду». Фото Ольги Матвієнко
Сам крячківський фестиваль – це не фестиваль у традиційному сенсі слова із гучною музикою та величезною кількістю людей. За словами Юрія Фединського, тут немає випадкових людей. Але ті гості, які все ж приїхали поринути в традиційну українську культуру та музику, мали неперевершений шанс у житті – почути та побачити кращих із кращих хранителів традиції кобзарювання.
– Ми хочемо створити ідеальні умови для того, що люди сприйняли кобзарські твори. Тут, на Полтавщині, – серце українського кобзарства і гучномовці тут тільки б заважали. Тут не тільки кобзарюють, сюди приїжджає еліта, інтелігенція, ті люди, які сприймуть і зрозуміють, що таке кобзарство. Послухати музику – це лише частина всього. Обговорення між людьми, майстрування інструментів, всі наші зусилля, щоб відновити кобзарство. Хотілося б, звичайно, щоб сюди приїхали багато людей, бо ми відкриті, ми хотіли б бачити тут багато людей, але випадкові люди сюди не приїжджають. Лише ті, кого не зупиняють бар’єри: де те село, де та Полтавщина, як добиратися, чи продають тут пиріжки та інше. Але компанія у нас якісна і це справжнє свято, – розповідає Юрій Фединський.
На фестивалі кобзарі майстрували інструменти. Фото Ольги Матвієнко
Говорить, що подібні кобзарські фестивалі відбувають і в інших містах України, але формат їхній зовсім інший.
– Ми поза економікою, поза державою, поза сучасним світом, місцевою культурою, поза годинником та календарем, хоча і маємо чітко визначені рамки фестивалю. І це ідеальна атмосфера для передачі кобзарських творів. Такі заходи не плануються за годинником, – зазначає Фединський.
На підтвердження його слів – абсолютно незвичний формат «Древа кобзарського роду»: хтось співає, хтось у цей час майструє новий інструмент. До речі, саме навчитися виготовляти традиційні кобзарській музичні інструменти до Юрія Фединського з’їжджаються звідусіль. Загалом тут можна побачити колісну ліру, кобзу, вересаївську та мамайську кобзи, кобзарську бандуру й торбан, який ще називають панською бандурою. На фестивалі під стріхою цехової хатини другу в житті Євген Іваненко із Києва майструє свою другу кобзу.
– Майструвати важко але весело. Цей інструмент зроблений своїми руками. Взагалі грати на такому інструменті, нашому, народному, мені краще, ніж на інших відсотків на 135. Вирішив зайнятися кобзарством, бо це моє: люблю грати і співати, співати про козаків, християнські пісні, подорожувати, грати для людей і грати там, де захочу, не залежати від сторонніх забаганок, – розповідає Євген.
Кобзарює хлопець лише півроку, але захоплюється цим давно. Зазначає, що зараз кобзарство, не дивлячись на те, що мало розкручене в Україні, але притягує все більше людей.
Браєн Черевик розглядає інструмент, зроблений Юрієм Фединським. Фото Ольги Матвієнко
Браєн Черевик, який приїхав на фестиваль з міста Сент-Джонс у Канаді, із цим згоден.
– Захоплення народу власними традиціями, народним мистецтвом завжди іде хвилями. Є періоди, більше цікавлять, а тоді воно відпадає, прагнуть до більше сучасного. Потім знову відроджується. Я відчуваю, що ми зараз на тій хвилі, коли народне мистецтво знову відроджується і стає популярним, перш за все, серед молоді, – говорить Браєн Черевик.
Сам чоловік був би радий залишитися у Фединських довше і власноруч змайструвати інструмент. Але говорить, що все одно поїде додому не з пустими руками: у Канаді він співає ті пісні, які збирає і записує в Україні. Зазначає, що це вкрай важливо для збереження національної приналежності канадців, предки яких десятки років тому виїхали за кордон.
Валерій Мормель, засновник Музею кобзарства у Переяславі, знає про це народне мистецтво усе, хоч самі і не грає. Відводить йому важливу роль у історії народу.
– Кобзарі – це пророки, які зрять долю народу. Слово кобза можна перекласти сучасною українською мовою як дане богом, дароване богом. Навіть у легендах про кобзарство є легенда, що перший інструмент зробив бог і подарував людям, – зазначив Валерій Мормель, засновник Музею кобзарства у Переяславі.
Читайте також: У Полтаві відбувся масштабний індійський фестиваль кольорів
У майстерні гуде шліфувальна машинка, біля хати вручну майструють основу під майбутній інструмент, Юрій виносить із цехової хатки торбан – панську бандуру і починає награвати. Паралельно він показує кобзареві Олександру Тріусу, як вирубувати кобзу. У пана Олександра виходить і Юрко радіє – це історичний момент, адже кобзар незрячий. У нього добре виходить видовбувати середину, орієнтуючись на дотик. Раніше говорили, що незрячі кобзарі самі майстрували інструменти.
Створення кобзи займає від тижня і більше. Фото Ольги Матвієнко
Без жодної програми та обмежень у часі на імпровізованій сцені на зарослому споришем подвір’ї співають. Це – переважно пісні про козацьку звитягу, про Україну та віру. Спів не припиняється і за обідом. До кобзарів приєднуються учасниці «Древа», послухати їхній спів на вечірній концерт сходиться місцеві.
Так на фестивалі «Древо кобзарського роду» триває із ранку до пізньої ночі. І звичайно ж, три дні мало для того щоб повністю осягнути давній і таємничий світ кобзарства, принаймні доторкнутися до нього, зазирнути може кожен, якщо не цього року, то наступного.
Колектив «Древо». Фото Ольги Матвієнко
