А за кілька годин до нього, вони завітали до редакції «Коло».
На запитання читачів та журналіста видання відповідали Павло Крахмальов (клавішник оригінального складу гурту) та Геннадій Вербяний (гітарист, у гурті з 1995 року).
– Як зазвичай проходять ваші концерти?
Г.В.: – Перед концертом ми зазвичай повторюємо все, щоб нічого не забути. Готуємося, як фізично так і морально, налаштовуємося. Добре обідаємо, і з хвилюванням чекаємо третього дзвінка.
П.К.: – Я можу додати, що жодного концерту у нас не проходило чітко по треклисту (перелік пісень). Тому що, коли виходиш на сцену, бачиш очі людей, і, власне, той контакт диктує жанр та колір тої музики, яку ми виконуємо. Тому можливі сюрпризи, ми самі навіть іноді не знаємо, які пісні будемо грати.
"Брати Гадюкіни" в гостях у редакції "Коло". Фото: Юлії Деркач
«Деякі росіяни, поглинуті пропагандою, і вже не належать собі»
– Ви активно допомагаєте українській армії, але говорити, що не даєте гроші на зброю. Розкажіть про це, будь-ласка?
П.К.: – Є речі, про які навіть не треба говорити. Якщо ти вважаєш, що так потрібно чинити, то тихенько треба робити і від того більше користі буде. Так, ми робимо певні зусилля збираємо кошти. Носимо ту ідею, єдиної України, в свій спосіб. І… вибачте, я щось розчулився… Своїми концертами хочемо подарувати якусь посмішку, жарти, які допоможуть українцям в цей нелегкий час триматися духом та триматися спільно.
– Чи повинні музиканти висловлювати свою громадянську позицію, або залишатися просто людиною мистецтва?
Г.В.: – По-перше, кожен вирішує сам для себе. Є темна сторона, а є світла. якщо людина стає на темний шлях, вона себе робить тільки гірше.
П.К.: – Я вважаю. що підтримувати країну-агресора, якось недоречно. Є дуже така важка справа – йде ідеологічна війна. Я знаю дуже світлих людей в Росії, які повністю поглинуті машиною пропаганди. Вони вже не належать собі. Вони дійсно впевнені, що я фашист.
– Особисто ви?
П.К.: – Так. Дальні родичі, які є там ставляться до мене як до такого «глупого человечка», який підтримує свою владу та свою країну. Дуже складне питання… Нам залишається любити, вибачте за голосні слова, підтримувати свою країну, жити тут. Потрібно дарувати людям ту емоцію. щоб усі навколо зрозуміли, що фашисти не ми.
Г.В.: – Є ще велика відповідальність перед дітьми своїми. Не хочеться. щоб тебе потім вважали зрадником.
«Наш новий альбом звучав на Майдані»
– Гурт створився у 1988 році. Чи цікаво вам ще виступати та писати пісні?
Г.В.: – Безумовно цікаво, адже це – найбільше, що подобається. Якщо перестане подобатися писати, творити, це означає, що роль цієї людини на світі закінчилася і пора подбати про місце на кладовищі.
П.К.: – Порівняння не дуже люблю, але написання пісень, виступи, жарти – це неначе наркотик. Одного разу це випробувавши ти без того не можеш. Я вважаю нас щасливими людьми, бо ми займаємося тою справою, якою вміємо і яку любимо. Та ще й гроші цим заробляємо. Власне в нас поєднується робота і хобі. І це класно. Музикант не може бути поза соціумом. Ми зрозуміли, що ми потрібні цій країні і будемо грати поки у нас буде хоча б один слухач.
– Саме тому ваш новий альбом можна назвати віддзеркаленням ситуації в країні?
Г.В.: – Сам альбом був записаний трохи раніше .були перші репетиції. І можна сказати, що були у ньому певні передбачення.
П.К.: – Довго думали і наш басист Ігор Мельничук придумав. І це вилилося в нові пісні. Напевно, вони – відповідь на якійсь стан думок людей, які розуміли. що щось коється таке, с чим жити складно і неможливо. Ми боялися, після довгого мовчання, видати на гора новий альбом. Але коли стався Майдан вирішили демо-версії пісень привезли туди. Наша музика звучала там. Маю надію. що вона давала певну долю тепла.
– Чи не було у вас бажання займатися сольними проектами?
П.К.: – Ніхто не стоїть с батогом, чи шаблею над учасниками групи і примушує їх грати тільки в «Гадюкіних». Будуть думки з цього приводу, будуть проекти. Зараз у нас проект – це наш новий альбом Made in Ukraine.
– Чи гастролюєте закордоном?
П.К.: – В минулому «Гадюкіни» досить багато гастролювали. Такого прийому, як у Бельгії, не було в деяких містах України. Причому українців на тому Брюссельському концерті було, можливо, чоловік 10. Не знаю чому, але всі сміялися і дуже добре нас розуміли.
– Як змінилися «Брати Гадюкіни» у музичному плані?
П.К.: – Люди, які були на наших останніх концертах, говорять, що ми стали грати краще (сміється – авт.). Але я не можу напевно сказати. це були слова зі сторони.
Г.В.: – Якщо перефразувати сучасний анекдот: раніше ми не попадали в ноти, бо не цілилися, а тепер ми прицілюємося.
