Перший великий сольний концерт саме у Полтаві гурту «ДіО.Фільми» не відзначився великою зацікавленість полтавців, та хлопці зробили все, щоб атмосфера у залі була просто неймовірно драйвовою та веселою.
Розмова почалася із того, що Дантес та Олійник розповіли, як вони реагують на пусті зали:
Дантес:
Я вважаю, що це підкорення нових перешкод. Бувають корпоративи, де не більше десяти людей у величезному залі. Вони замовили нас аби послухати наживо, а не по радіо. У цьому і є вся суть – підняти те, що не піднімається. Якщо вдається зацікавити людину – це перемога.
Олійник:
Були різні концерти і різні часи. Парадокс – чим менше людей, ти себе якось по-іншому відчуваєш і публіка налаштована інакше. По емоціям краще буває, ніж коли аншлаг. Ніколи не вгадаєш, як буде.
Головне, треба бути світлим, чистим, справжнім. Якщо люди будуть ставитися байдуже, щирістю ти залишиш відбиток в їхніх серцях.
Лідери «ДіО.Фільмів» у буденний час ведуть звичайне життя. Як і всім смертним, їм важко прокидатися зранку та встигнути все і відразу. Вадим і Володимир поділилися тим, як у них починається день і що їх може підняти із ліжка:
Олійник:
Я дуже важко прокидаюся зранку. Кожен ранок дається мені тяжко. Але у мене є собака. Прокидаюсь і вона мене вигулює. Я сплю у цей час. Вона, звісно, хоче гратися, але я продовжую спати. Приходжу додому, мию її і лягаю у ліжко.
Дантес:
Я прокидаюся легко, але пізно. Взимку це нормально, бо на вулиці темно і не хочеться прокидатися. Зима – моя улюблена пора року. Я мабуть ведмідь, або лінивець, або коала, яка постійно спить. Я обожнюю спати, але розумію, що так «прожигаю жизнь». Прокидаюсь, бо соромно спати. Це мене і піднімає.
Олійник:
Дуже круто відпочивати, коли ти багато всього зробив – після гастролей, запису пісень чи зйомок кліпу. Приходиш додому, думаєш – все, ляжу зірочкою і буду лежать цілий день.
Хлопці крім музики мають ще купу захоплень та занять. Встигати все – їх основна задача:
Дантес:
Ми - артисти. Це наша робота. Моє акторство, футбол Вадима – теж робота. Але ми як і всі ходимо у кіно, відпочиваємо із друзями. Робота у більшому пріоритеті.
Олійник:
Робота над собою, спорт, зйомки у програмах. Або «дрихнуть». Часу достатньо, дивлячись як ти його витратиш.
Дантес:
Багато хто скаржиться, що немає часу. Але час можна знайти на все.
Олійник:
У мене є три-чотири тренування у тиждень, крім футболу. Я ходжу в спортзал, на курси. Працюємо у студії, гастролюємо, багато подорожуємо. А ще собака – вранці та ввечері.
Дантес:
Це краще, ніж цілий день нічого не робити.
Олійник:
Інколи я відчуваю, що я заморився. І потрібно якусь мить перепочити. Заспокоїтися та перезавантажитися. Найскладніше - емоційно, ніж фізично. Тому будь-яка подорож та зміна декорацій відновлює сили.
Далі темою розмови стала акторські проби «ДіО.Фільмів»:
Дантес:
Мені абсолютно байдуже, яку роль грати. Навіть виносити підніс із фразою «Кушать подано» у театрі. Але найцікавіше – знятися у гарного режисера, фільм якого стане відомим. Це краще, ніж знятися у «паршивому» фільмі, який ніхто не побачить. Треба чекати моменту, коли запропонують справді гарну роль.
Олійник:
Це ти натякаєш на мене? Я колись знімався в серіалі одного українського телеканалу. Мені був цікавий сам процес. Коли я побачив, наскільки погано можна грати – я кажу не про себе, а про тих, хто повинен гарно грати після завершення вишів – я зрозумів, що з кінематографом у нас все дуже сумно. Це коли люди приходять на читання сценарію, і не хочуть навіть трошки увійти в роль. А фрази «я люблю тебе» і «я прокинувся зранку» читають однією інтонацією. Це був серіал «Щоденники Темного». Найголовніше, це коли режисер може розкрити твої таланти в ролі.
Вони б із задоволенням знялися у гарного режисера, але на жаль, не всі режисери вже мають таку можливість. Ще, не втримались і покритикували український кінематограф:
Дантес:
Розумієте, я люблю радянські фільми. На жаль, я навряд чи знімусь у Рязанова. Але російське кіно мені подобається і зараз. Він дуже сильно прогресує, бо в нього вкладають кошти. Якщо подивитися на студію МХАТ, як там живуть студенти – це чудово. Це дивовижна можливість жити у гуртожитку і виходити разом із усіма акторами на сцену. У нас кошти на це не виділяють. Театри у жахливому стані, а в акторському складі – лише старі плеяди гарно грають. Молоді … Мені хочеться лише закрити очі.
Олійник:
Складається враження, що зараз у молодих акторів немає інтересу. Вони ні до чого не прагнуть і не виділяються. Варто просто подивитися наші сучасні серіали.
Та попри те, основну ставку хлопці все-таки роблять на музику і не жалкують про свій вибір:
Дантес:
Ми – артисти. У повному розумінні цього слова. Це дуже широке поняття. Артист має бути у всьому професійним – у музиці, кіно, театрі. Потрібно постійно працювати над собою. Важко досягти успіху у всьому в 25 років. Я не маю на увазі тих, хто в 19 років «поцілований Богом» і є геніальними. Всьому треба вчитися. Є злети і падіння. Це наше життя. Я ні про що не жалкую і отримую задоволення від своє роботи. Круто вийти і годину відпахати на сцені.
Олійник:
Нам було 20 років. Круто було потрапити на проект і виграти. Але тоді ти ще не розумієш, чого хочеш. Але з часом ростеш як особистість, розвиваєшся, щось розумієш. Мені – 26, і тільки зараз я почав розуміти, що я хочу сказати на сцені людям. Це дуже важливо. Якщо нам випаде шанс зіграти у мюзиклі чи знятися в кіно, ми з радістю це приймемо.
Володимир та Вадим співають разом уже 6 років. Час летить швидко, і хтозна, яким буде день завтрашній:
Дантес:
Раніше ми планували майбутнє, прогнозували, якими ми будемо через декілька років. Зараз я взагалі не можу відповісти на це питання. Бо наче тільки вчора ми відповідали, як ми бачимо гурт через 10 років, а вже шість пройшло! І питаєш себе – як,що ???? На початку року думає, ось тільки новий рік був, а вже квітень! Реально! Тим більше, коли ти постійно чимось зайнятий, час летить так швидко! Я не знаю, які ми будемо через кілька років.
Олійник:
Ми самі себе підганяємо. Швидше, швидше, не можна зупинятися!
Останнім часом колектив дещо змінив своє звучання на більш важче. Рок-н-рол потроху просочується й у поп-гурти, розуміють вони це, чи ні:
Олійник:
Пісня «Мне уже 20», «Девочка Оля» - це не зовсім легкі пісні у звучанні. Коли ми стали «ДіО.Фільмами» і зібрали команду музикантів ситуація дещо змінилася. Але це не означає, що завтра ми перестанемо співати ліричних пісень.
Дантес:
Саме поняття рок-музики – дуже не однозначне. Я не можу назвати себе «жёстким попсовиком» - я поп-виконавець, люблю рок, джаз. Попса – це зовсім інша річ. Але будь-який поп-виконавець, додавши в аранжування «важку» гітару, може отримати статус рок-музиканта. Тому ми можемо назвати себе тільки «якісною музикою».
Хлібом не корми «ДіО.Фільми», тільки дай покритикувати. На горіхи від хлопців дісталось і українському шоу-бізу:
Дантес:
Зараз такий час, коли в Україні на протязі 2-3 років важко з'явитися якісному продуктові. Я не буду казати, що ми мега-супер якісні. Ні. Росія любить наших українських артистів, вільних від продюсерів. Тих, які ще не знають, що таке формат радіо чи формат каналу. Нас люблять набагато більше, ніж своїх. Бо українці набагато вільніші у середині й не роблять пісень під копірку. А у нас пробитися важко – постійно натикаєшся на корупцію та комерцію, зі словом «формат».
Олійник:
І словом «модно».
Дантес:
У нас в країні є бикодибіли, які не зрозуміють якісне аранжування, а туц-тац – оце круто… Зрозуміло, якщо людей цим привчають тільки танцювати. У Європі для танців придумали інші звуки, там дають розвиватися, а у нас просять, щоб було як 30 років тому, у 80-тих. Тому краще хай буде конкуренція, щоб ринок розвивався. Так ростиме індустрія музики та підвищуватиметься її культурний рівень. А у нас іде до того, що все потроху помирає в шоу-бізнесі. Нікого достойного не з’являється. Але у кожного своя думка, ми ні на кого не наговорюємо.
Перед розмовою менеджер гурту попередила, що за питання про політику - виведе із приміщення. Звісно, завдання менеджера – дбати про репутацію підопічних. Але не все потрапляє від пильне око менеджера. При можливості хлопці пояснили, що розмови про політику їх вже дістали:
Олійник:
Ми можемо говорити про політику годинами. Але чи цікаво вам буде?
Дантес:
Просто задовбало вже.
Та болючу тему не можна просто взяти і замовчати. Володимир Дантес таки не втримався, але позиція хлопців правильна - люди понад усе:
Дантес:
Що я зробив для Майдану? Я там їздив на метро, я сплачував за проїзд, тим самим підтримуючи метрополітен. А взагалі, я підтримую ідею цілісності українців. Бо коли заходиш у стрічку новин, потрапляєш наче в пекло. Я був два тижні у Криму. Всі розповідають, що там б’ють людей, обшукують. Мене дуже ввічливо попросили показати багажник і спитали куди та навіщо я їду, що українці, що росіяни. Зрозуміло, страшно, танк стоїть, снайпери. Під’їжджаєш – люди з тобою спокійно розмовляють. Якщо бикувати, то ясно, що будуть неприємності.
Олійник:
Наді внуки спитають: «Діду, а чому ти про*бал Крим». І що я їм відповім???
Дантес:
Головне, щоб людям було добре. Бо коли люди «гавкаются» один з одним … Лайно виливати потрібно лише на політиків, які довели країну до розколу. Ми – люди, а вони – нелюди, бо допустили кровопролиття.
Олійник
Я був на Майдані декілька раз, потім ми поїхали по роботі. Але ми всі зламали систему корупції, яка була протягом 20 років. Вона і зараз є, але сподіваємось, що в менших масштабах. Ми з Вовою говорили нещодавно, що ніхто із чотирьох президентів ніколи не займався економічним розвитком країни. Всі потроху тягнули і прийшов час, коли людське терпіння лопнуло.
