Нагадаємо, у такий спосіб наші дописувачів стають претендентами на премію (детальніше
Своїми роздумами на тему «На зміну Леніну. В очікуванні нового ідола» поділився Сергій Шудренко:
"Пам'ятники ставлять усьому тому, що найменш пам'ятне"
(Роберт Льюїс Стівенсон)
Події, що відбувалися на Майдані впродовж листопада-січня не лише розділили життя українців на "до" і "після", але й спричинили сплеск патріотизму і самоідентифікації, зростання популярності України і всього українського.
Впродовж усієї революції однією з топових тем були руйнування пам'ятників комуністичним вождям, які масово відбувалися по всій країні.
8 грудня був повалений перший пам'ятник Леніну в Києві. На тлі загального розпачу і зневіри у продовженні боротьби, знищення монументу сприймалося як невелика, проте вагома і символічна перемога.
Фото з сайту /world-o-crap.blogspot.com
Попри всю абсурдність цього факту, саме після повалення "вічно живого" вождя люди почали вірити у власні сили і реальність змін. Якщо раніше мітингарі могли протиставити владі тільки пасивний супротив, то тепер перейшли до активних і згуртованих дій.
Логічною виглядає думка, що після такого раптового пробудження національної свідомості, потрібно чимось заповнювати порожнечі, що утворилися у колективному світогляді нашого народу.
Адже після десятиліть панування комуністичної ідеології і радянської пропаганди, значна частина населення все ще не може оговтатися від зміни політичного курсу, і від усвідомлення, що звичних вождів більше не буде ні на постаментиах, ні у головах.
Можна довго обговорювати, у який спосіб мають бути демонтовані Леніни, Дзерджинські, Косіори і Молотови, яких залишилося ще вдосталь в окремих містах і селах, але те, що вони мають бути прибрані - це одна з важливих умов подальшого розвитку всієї країни.
Отож, допоки не повалимо старих - на нових ідолів годі й очікувати. Та от чи варто?
Фактично, ми опинилися у ситуації, коли пережитки йдуть у небуття, але протиставити їм поки що нічого.
Треба визнати, що через суспільну розрізненість неможливо виокремити одну постать з числа політичних або військових діячів, тим більше - побудувати на його постаті нову ідеологію. Оголошення героєм політичного лідера викличе неспрйняття у значної частини населення, свідками чого ми вже ставали у 2010 році.
Надто спірна і неоднорідна українська історія і надто багато неоднозначних особистостей її творили.
З цього випливає, що героїв треба шукати у іншій площині.
Автор картини - Андрій Єрмоленко
Останніми роками актуальним є повернення до архаїчних постатей, на кшталт Шевченка, Франка, Лесі Українки у нетипових і осучаснених образах.
Наприклад, відомий київський художник Андрій Єрмоленко зображує класиків літератури у сучасному антуражі, ба більше - у костюмах супергероїв, ламаючи стереотипи про академічність, застарілість і банальність всім відомих фігур.
Не в останню чергу, таке переосимслення не дає нам про них забувати.
Тому що найгірше, що може спіткати історичну постать чи її пам'ятник, — це забуття. Те забуття, в яке повільно, але впевнено прямує товариш Ленін.
Сам по собі факт розміщення пам'ятника на площі населеного пункту не вартий нічого. Особливо, якщо він перетворився на звичний елемент міського пейзажу. Пам'ятникам потрібна увага.
Більше того: пам'ятники у звичній для нас формі взагалі щоразу більше втрачають актуальність і перетворюються на пережитки минулого.
Світ змінюється, і разом з ним трансформуються традиції, зовнішні прояви історії і пам'яті.
Врешті-решт, пам'ятник, як і будь-який твір мистецтва - це відображення епохи і її культури, при чому епохи сучасної, тому значно актуальнішими за монументальні гранітні чи металеві постаменти зараз є постмодернові і часом шокуючі зображення культових особистостей.
Нещодавно у польському Кракові з'явився фонтан-пам’ятник, що зображує вождя світового пролетаріату Володимира Леніна, що справляє природні потреби, подібно до всім відомого хлопчика у центрі Брюсселя.
Перехожі реагують на нього зі сміхом і подивом. Чи міг собі колись уявити кривавий тиран Ленін, що його зобразять у такій формі, і що він розважатиме людей? Але якраз це і є проявом демократії, вільнодумства і суспільної зрілості.
Тому що відсутність комуністичних пам'ятників можна вважати маркером переходу від імперського способу мислення до ліберального, в той час як сатиричне, гротескне, або просто оригінальне зображення ідолів дає простір для свободи і переосмислення.
