Цього разу полтавські волонтери громадського руху «Вільні люди» побували із посилкою в одному із підрозділів Збройних сил. Нині цей підрозділ базується у найбільш південному форпості українських сил – Маріуполі.
Військові розповіли про свій побут та життя в умовах так званої антитерористичної операції.
Волонтери продовжують підтримувати військових на Сході. Фото Ольги Матвієнко
Військові замовляють – волонтери привозять
Поки із волонтерських автомобілів вивантажують продукти та речі, командир підполковник Сокіл показує, як живуть його хлопці.
Над кількома армійськими наметами височіють труби «буржуйок» і обов’язковий атрибут – український прапор. На вулиці стоять ще кілька нових, зроблених волонтерами. Тут же – невелика купа дров. Чекають на вантаж палива для пічок, адже у цій місцевості дрова не роздобудеш. Без них важко відігрітися, особливо коли хлопці повертаються із завдань після ночі.
– От і уявіть, як це півночі пролежати без нічого на холодній землі, – говорить підполковник.
Біля наметів – туристичні душі, які тут заміняють рукомийники. Під брезентом стоять накриті ящики із сухпайками. Вони незамінні на передовій, блокпостах, де готувати їсти ніколи і практично ніде.
У наметах одні ліжка застелені спальними мішками, на інших дбайливо розкладене спорядження – бронежилети, каски, розгрузки, карти, зброя, рюкзаки тощо. Над ліжками – подушечка у формі серця із жовто-блакитною стрічкою. Його передали волонтерки із Краматорська. Вони також по можливості допомагають військовим. Навіть сітки плетуть власноруч.
Цю сітку сплели жінки із Краматорська. Фото Ольги Матвієнко
Читайте також: Неоголошена війна на Сході. Операція "Зима"
Побут влаштований просто. Говорять, що зараз налагодилась і ситуація із постачанням, і обжилися трохи.
Із машини волонтери вивантажили картоплю, моркву, яблука, воду, хліб, пусті мішки, зимові шини до автомобіля. Студенти Карлівського професійно-технічного училища спекли для солдатів кілька десятків піц. Важлива частина вантажу – медикаменти, серед яких фізрозчин для військового госпіталю, протизастудні засоби, а також таблетки для очищення води.
Разом із теплими комбінезонами, термобілизною привезли грілки та термоковдри. Раді солдати і черговій партії берців. Ці – із гербом України та позначкою «V» («Вільні люди»), пошиті на замовлення волонтерів.
Студенти Карлівського ПТУ спекли піцу. Фото Ольги Матвієнко
Тут же зібрали побажання для наступної посилки. Потрібні і ключі для ремонту техніки, і теплий одяг, і багато іншого. Волонтери «Вільних людей» щотижня, іноді кілька разів, збирають і відвозять вантажі військовим. Тут їх зустрічають, як близьких. Випити кави і поговорити приходять усі, хто в даний час залишився у розташуванні.
«Вони нашою землею подавляться»
Сокіл розповідає не тільки про ситуацію із поселенням на теперішньому місці дислокації, а й узагалі про зміни в армії. Він тут воює кілька місяців, позаду і оточення, і полон.
– Із часу початку всього цього ситуація змінилася кардинально. По-перше, змінився настрій людей, – розповідає Сокіл. – Військові від самого початку були налаштовані рішуче, але ми ж бачимо, що початок цієї кампанії для нас був неочікуваним, сумбурним, і по суті наш рішучий настрій не був підкріплений матеріально. Не були вирішені питання логістики, забезпечення. Щось кудись відправляли, але часто відправка до місця не доходила. Зараз це все є. Те, що нам від держави повинні були виділити, також виділяють – бронежилети, каски кевларові, зброю. Багато допомагають волонтери.
За його словами змінюється і ставлення людей до української армії:
– Звичайно важко тут в тому плані, що тут в населення роками культивувалась «росія», «новоросія». Пропаганда в’їлася у свідомість людей і дуже відчувається. Це не тільки зараз у Маріуполі, а й у інших містах, де ми були. Не скрізь зустрічали привітно, але видно, що потроху починають прозрівати, розуміти, що приносить ота «новоросія».
Спартанські умови, в яких живуть військові: брезентовий намет, ліжка зі спальниками, "буржуйки". На фото – волонтер Сергій Пілат. Фото Ольги Матвієнко
Сокіл наводить багато прикладів, коли місцеве населення, налаштоване на те, що українські військові зараз прийдуть і почнуть їх карати, починають допомагати.
– У великих містах це мало відчувається. А більше у маленьких містечках, селах, де проходить «передок», де приїжджі «новороси» обстрілюють і наші позиції, і не соромляться стріляти по мирному населенню, куди приходить відповідно смерть і розруха, і, відверто сказати, голод. То у таких населених пунктах, у таких ситуаціях наші бійці, які більш-менш все ж забезпечені і завдяки армії, і завдяки волонтерам, діляться продуктами, сухпайками із місцевим населенням. Час і ситуація таким чином усе розставляє на свої місця: люди бачать самі, хто приходить для того, щоб у них все забрати, а хто – для того, щоб поділитися своїм, останнім, – розповідає підполковник.
Володимир Пілат показує посилку від учениці полтавської гімназії. Фото Ольги Матвієнко
Звичайно, ситуація на Донбасі залишається складною. Сокіл посміхається і просить не звертати уваги на втомлений вигляд. Мовляв, не дивлячись на те, що все виглядає моторошно, настрій однозначний:
– Не скажу за вище командування, але за командирів тут на місцях, офіцерів середньої ланки, за солдатів можу сказати, що у нас настрій не віддати більше ні п’яді нашої землі.
Слова підкріплюють діями. Підрозділ Сокола щодня виконує поставлені бойові завдання.
– Та як воюємо? Воюємо так, що за нашими головами оголосили полювання. Прислали групу снайперів персонально за нами, – говорить командир.
Цей факт у військових викликає посмішку і гордість, у чому охоче зізнаються. Вони залишаються, а волонтери збираються у зворотну дорогу. Через кілька днів, а, можливо, раніше, вони знову повернуться із усім необхідним.
