Наталя Гурницька. фото з архіву письменниці.
Її книга «Мелодія кави у тональності кардамону», яку писала майже 10 років, буквально за рік після виходу здобула популярність та любов читачів. Про містичність книги, Львів, ситуацію в Україні письменниця розповіла в ексклюзивному інтерв’ю журналісту «Кола».
– Наталю, незабаром рік, як Вашу книгу читають тисячі українців. Чому саме такий сюжет обрали? Він взятий із життя?
– Сюжети книг зазвичай вже закладені у підсвідомість, іноді цілком свідомо вибираються, бо щось у темі зачіпає за живе, примушує уяву працювати легко. Напевно, так було і з сюжетом моєї книги. Насамперед просто закохана у Львів, тому нічого дивного, що це місто аж просилося на сторінки. 19 століття – час, який з дитинства приваблює своєю романтичною аурою, шляхетними історіями кохання, вишуканою літературою, живописом, музикою. Час Байрона, Міцкевича, Жорж Санд, Стендаля, Оноре де Бальзака та Гюго і, звичайно ж, Шопена, Ліста, Верді, Пуччіні в музиці, а в живописі – час моїх улюблених прерафаелітів: Росетті, Ханта, Міллеса, Уотерхауса. Шалено пристрасний час, талановиті митці, високі ідеали романтизму. Хто не захоплювався цим у дитинства та в юності? По секрету зізнаюся, ХІХ століття у Львові вабить мене ще й тим, що саме в цей час моя власна родина приїздить із Сокаля у Львів та замешкує недалеко старовинної площі Ринок, на Скарбківській (сучасна вулиця Лесі Українки). З дитинства любила переглядати родинні альбоми, і саме світлини ХІХ століття у ньому видавалися мені особливо привабливими. Пані та панни в розкішних сукнях, затягнуті у корсети, з романтичними зачісками і з очима, у яких читається цілий світ. Чоловіки, вдягнуті у смокінги, з незвичними інакшими манерами і впевненістю. Розглядала світлини довго, інтуїтивно вгадуючи таємниці і знаючи історії життя. А коли століття вибране, то починаєш збирати матеріал: вивчаєш історію, побут, мистецтво, читаєш мемуари, листи, написані людьми, які жили у тому столітті. Історія Софії із роду Яблонських та польського драматурга графа Олександра Фредро. Тема вічна і невичерпна, коли хтось одружений, хтось вільний, хтось зробив у своєму житті помилку, хтось намагається її виправити, коли між закоханими сотня перешкод, десяток заборон і осуд товариства. Такі історії не залишають байдужими і їх хочеться описати в романі. Тема забороненого кохання і лягла в основу мого роману «Мелодія кави у тональності кардамону». Любовна історія в романі не є біографічною. На таке я б просто не наважилася, але тема, століття, звичаї, ставлення суспільства до заборонено кохання – все це більше, аніж реально і правдиво. Так само, як імена героїв, які я вирішила взяти саме з родинних імен. А ще вплетений у сюжет мій коханий Львів, який увійшов не лише у моє життя та кров, а й міцно засів вже і у генах.
Книга «працює» психологом
– Вашу «Мелодію кави у тональності кардамону» називають одним із книжкових відкриттів 2013 року. Проте саме 2014 року книга стала добре знана в Україні.
– 2014 рік став дуже успішним для моєї книги. Розійшовся основний наклад, декілька додаткових, книга за рейтингом, опублікованим у газеті «Факти», посіла 7 місце за популярністю в Україні. Успіхом завдячую читачам, які щиро зустріли роман, а, прочитавши, полюбили. Вже назбиралося з добрих три сотні прекрасних відгуків на нього. Це зворушує до глибини серця, примушує відповідально ставитися до того, що робиш. Розумієш, що праця не марна, дарує людям радість, іноді допомагає розібратися у власних проблемах. Коли кажуть, що книжка допомогла вийти з життєвої кризи, стала поштовхом до позитивних змін або ж просто допомогла пережити момент, коли життя здавалося нестерпним, мимоволі цим переймаєшся і розумієш: повернення назад немає. Ти вже відповідаєш за все те, що напишеш чи не напишеш у своїх книжках.
– Пані Наталю, Ваша книга має звання роману, що зігріває душу. А які твори зігрівають особисто Вашу душу?
– Любов до книжки та Львова ще змалечку привила бабуся Геля. «Трохи бабця, трохи мама» – так називала її у дитинстві. Завдяки бабці і написався мій роман саме таким. Таким, що зігріває душу і дозволяє поринути з головою у світ романтичного та гарного кохання. У ній тепло серця моєї бабусі і моя любов. А книжки, які лягають на серце саме мені? Напевно, ті, які співзвучні з тим, про що пишу сама: «Ті, що співають у терні» Колін Маккалоу, «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте, «Прокажена» Гелени Мнішек, «Викрадачі» Елізабети Костової, «Самотність в мережі» Януша Вишневського, «Собор Паризької Богоматері» Віктора Гюго, «Розвіяні вітром» Маргарет Мітчел. Тема улюблених книжок просто невичерпна.
– Як взагалі зрозуміли, що Ваше місце в літературі?
– Скільки себе пам’ятаю, писала. Так сталося, що воно сумістилося ще й з іншим, не менш глибоким та серйозним моїм захопленням – зі Львовом та його історією. На щастя, не зіштовхнулася на цьому шляху з особливими труднощами. Книга вийшла у першому ж видавництві, до якого звернулася. Наклад був маленький, швидко закінчився. А оскільки книга сподобалася читачам, її почали шукати у книгарнях, запитувати у мене. Звернулася у харківське видавництво «Клуб сімейного дозвілля», надіслала рукопис. Хвилювалася, переживала, не спала ночами. Проте роман швидко завоював місце у літературі, знайшов відгук та любов у серцях читачів. Потім презентації, зустрічі з читачами, знов хвилювання, перший прямий ефір на телебаченні, на радіо, інтерв’ю. Поринула у новий світ і зрозуміла, що люди потребують гарної історії, спілкування з книгою та її автором, віри у добро, справедливість та любов, а ще трохи дива та надії. Коли даруєш людям щирість, тепло, натомість отримуєш від них лише найкраще і найдушевніше ставлення.
Щоб був час на родину, писала книгу вночі
фото книги з сайту vezha.org
– Розкажіть, як ставиться родина до Ваших письменницьких успіхів – читає, критикує?
– Захоплення письменницькою працею ніколи не йшло всупереч інтересам родини. Іноді на шкоду самопочуттю та здоров’ю, бо ніколи не дозволяла собі забирати час та увагу від чоловіка, дітей та родинних обов’язків. Тому писала зазвичай вночі – тоді, коли всі давно вже поснули і можна було цілком поринути в уявний світ, присвятити себе лише творчості. Звичайно, недосипання не надто корисне, та іноді треба чимось жертвувати для того, щоб мрії збувалися. Першим читачем стала моя донька Олена. Думаю, їй довелося разів сім читати роман, бо були варіанти, потім редагування, коректура, знов редагування. Без її підтримки, порад та праці роман не став би тим, яким є. У першому його видавництві вона робила обкладинку та художнє оформлення книжки. Навряд чи хтось зробив більше, аніж вона. Їй довелося навіть прийняти найважчий удар – прискіпливість автора до обкладинки власного твору. Надзвичайно пишаюся нею. Зрештою, у родині навряд чи хтось взагалі залишився осторонь виходу у світ книги. Навіть не пригадаю, щоб мене критикували рідні. Очевидно, так перейнялися народженням роману, що сприйняли його появу так, як сприймають у родині новонароджене дитя – з любов’ю, розумінням і поблажливо.
"Про любов надто складно і непросто. Хоча розумію, що цікаво і гарно. Дівчата-письменниці кажуть, що настільки незвичайно і містично, що навіть не використаєш у романі, бо скажуть, що й уява в автора надто буйна і що в житті так не буває. Та й складно і дуже непросто. Краще збережу конфіденційність".
– В одній із наших попередніх розмов якось Ви, пані Наталю, обмовилися, що працюєте над продовженням книги.
– Так, пишу продовження роману «Мелодія кави у тональності кардамону», хоча спочатку воно й не планувалося. У якийсь момент раптом відчула, що не лише герої не відпускають мене, але й читачі хочуть знати, як складатиметься доля героїв роману і як вони долатимуть ті труднощі, з якими їх зіштовхнула доля. Читачі зможуть знов зустрітися з героями вже 2015 року.
Про ситуацію в Україні
"ППолітичну та економічну ситуацію в Україні знають тепер у цілому світі. Не маю сумніву, що переможемо у війні. Час, коли вигравала у війні цивілізація нищого ступеня економічного та політичного розвитку вже у минулому, а на боці України Європа, тобто європейські цінності, європейські закономірності розвитку і економіка значно потужнішого рівня, аніж в Росії. Окрім того маємо людей, загартованих Майданом, тих, які усвідомлюють себе єдиною нацією; таких, які готові жертвувати життям заради перемоги не лише над зовнішнім ворогом, але й заради того, щоб в країні утвердилися демократичні закони та цінності. Велика небезпека полягає ще у тому, що маємо два фронти: один Росія, з її агресивною зовнішньою політикою, а другий – це корупція всередині держави. Від того, чи вдасться здолати внутрішнього ворога та провести реформи, залежить те, чи стане реальністю утвердження справжньої держави та демократичних її засад. В разі нездатності політичної еліти на справжні реформи і на подолання корупції всередині, матимемо другий Майдан та протестні рухи громадян. Тобто маємо закономірний історичний процес становлення української нації, як Європейської нації та утвердження нової самосвідомості у її громадян, як рушійного фактора історії."
Топ-поради про Львів від Наталі Гурницької
– Що порадите відвідати у Львові найперше? Назвіть топ-речей, без яких не уявляєте Львів.
– Складно Львів уявити без кави, шоколаду, романтичних маленьких кав’ярень у центрі міста, без численних книжкових крамничок, форуму видавців і без закоханих пар, які роблять моє місто ще таємничішим, чарівнішим і значно добрішим. Якщо доля закине у Львів, просто неможливо не відвідати насамперед площу Ринок та всі музеї там. Ще складно місто уявити без храмів: костелу Бернардинів, костелу єзуїтів, церкви Юра, Преображенської, Миколая, Онуфрія. Зрештою, складно уявити без оперного театру, музею «Арсенал», музею Пінзеля, проспекту Свободи і Шевченка, Високого Замку. Всіх численних старовинних вуличок, кам’яниць та пам’ятників, які надають Львову вигляд справжнього Європейського міста.
