Віталій Закладний
Чи готова Полтавщина до психологічної адаптації бійців, військовополонених, біженців та їх дітей? Про це ми запитали у головного позаштатного психіатра Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА, головного лікаря Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру Віталія Закладного.
Нові виклики для українського суспільства
Україна зіштовхнулась з непередбачуваним явищем. У нас спостерігається відсутність досвіду, ресурсу, фахівців, які знають, як діяти при отриманні психологічних травм у надзвичайних ситуаціях. Коли був Майдан, то емоційних проявів очікували як лікарі-психіатри, так і волонтери-психологи. Тоді хвилю проблем погасили. Але зараз вони стоять ще гостріше. Для того, щоб мати можливість допомогти, ми повинні оцінити вітчизняний та іноземний досвід, узагальнити його, розробити відповідні методики і навчити людей, які готові допомагати.
Для того, щоб це здійснити, необхідний адмінресурс. Якщо брати Полтавську область, ми повинні знати, скільки людей в якому районі потребують допомоги, і відправити туди спеціалістів. Просто ентузіазм волонтерів – це дуже добре, але людина повинна мати спеціальні знання та навички, щоб не порушити головного правила лікаря – «Не нашкодь!».
Три здійснені кроки
Свій адмінресурс я знаю і можу використати: у нас є лікарні, диспансери, районні психіатри. Коли ми починали роботу нашої служби (це ще на початку Майдану), то створили дві психолого-психіатричні бригади, які завжди разом із невідкладною допомогою чергували в місцях протистояння. Полтавський психоневрологічний диспансер був базовим центром – ми знаходились поруч, де могли надати необхідну допомогу. Тоді були лиш одиничні випадки. Зараз тієї кількості державного ресурсу психіатрів не вистачає. Їх повинно бути набагато більше. Тут Полтавська область на крок попереду: ми готуємось до ситуацій, наш досвід використовується по всій Україні.
Фото grom-che.com
Ми повинні знати, кого, куди і з чим направити.
По-перше, ми проводили нараду між Департаментом охорони здоров’я Полтавської ОДА та МНС, у них також є психологи, які мають підготовку до роботи в надзвичайних ситуаціях, обмінювались досвідом. Велика допомога йде від волонтерів. Велика шана та подяка за їх роботу. У них немає певних обмежень (у лікаря, для того щоб оглянути людину, є маса законодавчих актів, які регламентують роботу, а в них це волевиявлення душі).
Другим етапом було те, що ми запросили тренера з Києва, провели нараду психологів, і ця тема набула державного рівня. Там психологам показали, як необхідно діяти у надзвичайних ситуаціях.
При Департаменті охорони здоров’я є відділ медицини катастроф. При ньому були засновані курси підготовки волонтерів-санітарів, де їх навчають надавати першу невідкладну допомогу.
Ці курси тривають постійно, ми запрошуємо всіх за адресою Володарського, 4. Щойно набирається 20 чоловік, курси розпочинаються. По їх закінченню підписується згода на надання невідкладної допомоги. Ці волонтери не зможуть бути повноцінним лікарями-психіатрами. Частина з них займається підвищення своєї кваліфікації – проходять різні тренінги, навчання (і в тому числі ті, які торкаються проблеми посттравматичного синдрому), але надати необхідну, загальну психологічну підтримку вони зможуть.
Третім етапом було те, що ми запросили представників усіх департаментів облдержадміністрації, в штаті яких повинні бути психологи, та волонтерів, і обговорили необхідність працювати в одному полі. Орієнтовно у нас буде 600, а може і 800 спеціалістів, які можуть надати допомогу по всій області.
Робота буде налаштована наступним чином: наприклад, у Семенівському районі ми маємо одного чи двох психіатрів і трьох підготовлених психологів. Ми знаємо, що в цей район гіпотетично заїжджає 200 переселенців, з них 20 дітей. Тому дивимося на свій ресурс – чи справимось ми з цією кількістю? Якщо ні, то з сусідніх районів підіймаються спеціалісти та направляються туди.
Чотири категорії людей і нюанси у роботі з деякими з них
Ресурс, який ми розробляємо, направлений на учасників АТО, членів їх сімей, які за них переживають, людей, які змінили місце проживання, та їх дітей.
З кожною категорією є своя специфіка роботи. Але що загальне для психологів, – це те, що на зустріч необхідно йти підготовленим, мати певний захист (психологічний та фізичний), інакше можна швидко вигоріти.
Був випадок, коли молода дівчина у розмові з чоловіком, який повернувся з АТО, сказала йому: «Я тебе розумію». З чоловіком повинен працювати чоловік. Ми вчимо з дитинства те, що хлопець має бути сильним і не повинен плакати. Але бувають ситуації, коли це необхідно. Якщо розмова буде з жінкою, чоловік не зможе повноцінно виплеснути емоції. У роботі з переселенцями також є нюанси. Не всі вони позитивно налаштовані і мають свої погляди на те, що відбувається в країні. Тут необхідно зрозуміти їх точку зору та підібрати потрібні слова та методики.
Важливо вчасно виявити та звернутись за допомогою
Нещодавно приїхав чоловік з зони АТО з контузією. Йому дали 5 днів перепочити. А я дивлюсь на нього і розумію, що йому необхідна допомога. Він розповів мені, що уже 30 днів не спить, сидить на пігулках, до цього ще плюс контузія. Він схуд на 25 кілограм, бо при посттравматичному синдромі зникає апетит, думки лише про ті події, які довелось пережити. Безумовно така людина має пройти лікування, потім реабілітаційний період, а далі вирішувати чи зможе вона повертатись в зону АТО.
Хлопці, які перебувають на лікуванні у військовому госпіталі, отримують психологічну допомогу і знаходяться під наглядом спеціалістів. Якщо лікарі бачать, що синдром досить глибокий, то таких людей направляють уже до нас на стаціонар. Але ті, хто повертається додому на ротацію, ніде цю допомогу, окрім як самостійно, не отримують.
Загалом робота по допомозі людям з ПТРС проводиться достатньо велика.
Я вважаю, що необхідно врівноважено та спокійно робити свою роботу та домагатись певних результатів у ній.
«Не всі рани видимі, але всі повинні бути зціленими».
