Зображення з prostir.museum
Вранці 18 травня 1944 року силами НКВС розпочалася депортація кримських татар з батьківщини. За офіційними даними, виселили 183 155 осіб, переважно в Узбекистан. Невеликі групи татар були переселені в Казахстан, Таджикистан та в Росію. В ході переселення загинуло за різними даними від 38 до 46 % татар.
Формальною причиною депортації, проведеною НКВС СРСР за постановою Державного комітету оборони СРСР № ГОКО-5859 від 11 травня 1944 року, були оголошені факти співпраці значної частини кримськотатарського населення з німецькими окупантами, дезертирування із Червоної Армії, боротьба з радянськими партизанами.
Депортація розпочалася на світанку 18 травня і закінчилася о 16 годині 20 травня. На збори давали від кількох хвилин до півгодини, після чого людей вантажівками відвозили до залізничної станції, звідки ешелонами під конвоєм відправляли до місць заслання. Тих, хто не міг йти, розстрілювали на місці. Під час транспортування тримали впроголодь, а померлих ховали вздовж залізничних колій або просто скидали з вагонів. За офіційними даними, за 2,5 дня були виселені 183 155 осіб, з яких у дорозі померла 191 людина.
Депортовані були і ті кримські татари, які повернулись у Крим після евакуації після відходу німців, а також ветерани війни – до 1946 року близько 9 тисяч з них. Навіть ті, хто мав почесні урядові нагороди, були вислані (в тому числі 254 офіцери). Найвідоміші з ветеранів, такі як двічі герой Радянського Союзу льотчик Амет-Хан Султан, не були депортовані, але отримали заборону на проживання у Криму.
У червні з Криму були виселені вірмени, греки та болгари. До 1948 року перейменували понад 80 % населених пунктів Криму, які мали татарське походження.
Фото з www.5.ua
Подальша доля кримських татар.
Значна переселенців виснажених трьома роками життя у німецькій окупації, загинула у місцях заслання від голоду і хвороб у 1944 – 1945 роках. Оцінки кількості загиблих у цей період дуже відрізняються: від 15 – 25 % - за даними різних радянських офіційних органів, до 46 % - за оцінками активістів кримськотатарського руху, які збирали інформацію про загиблих 1960-х років.
Протягом 12 років, до 1956, кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження у правах, зокрема, заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення.
На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину в кінці 1950-х років, кримських татар позбавляли цього права формально до 1974 року, фактично ж – до 1989. Масове повернення народу до Криму почалося лише наприкінці Перебудови 1989 року, коли Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар і визнала її незаконною і злочинною.
Татари отримали реальну можливість відновити порушене колись право на свою споконвічну територію, яка входила того часу до складу суверенної України, територіальну цілісність якої 1994 року гарантували 3 найавторитетніших країни світу: Росія, США та Великобританія.
Цього року вперше за історію незалежності України кримських татар обмежили у проведенні траурних заходів з нагоди роковин депортації. Самопроголошений Прем’єр-міністр Криму Сергій Аксьонов заборонив до 6 червня масові заходи на території анексованого півострова.
За деякими даними, кримські татари таки збираються вийти на траурну ходу, хоча й побоюються провокацій.
