42-річна полька працює журналістом у тижневику «Політика». Якщо вірити опису авторки, то вона «читає під час роботи та у вільний час». Не дивно, що Соболевська і написала «Книжку про читання», яка цього року вийшла українською у перекладі Андрія Бондаря.
Як можна охарактеризувати книгу, що описує любов до книги, до того її варіанту, який пахне друкарською фарбою, який можна поставити на поличку і в якого ще можна почути шелест сторінок? Скоріше це найбільше схоже на коктейль із сотень інгредієнтів, який загалом дає неперевершений смак. Та яка там сотня. За словами автора передмови до видання, Емілії Огар, самих згадок поляків тут понад 150. А є ще й іноземні письменники, художники й інші відомі люди, які долучаються до створення чи читання книг (як то Стівен Кінґ, Орхан Памук, Умберто Еко, Ден Браун, Пауло Коельо, Мішель Уельбек і багато інших зірок літератури нашого часу).
Сама книга скоріше є збіркою есеїв, які так чи інакше стосуються теми читання. Юстина Соболевська порушує табуйовані для когось теми насолоди від читання у туалеті, муки письменників при створенні текстів, нечупарність у поводженні з книгами. Журналістка наводить сотні цікавих прикладів з життя авторів різних епох, розповідає про необхідність читати хороші книги зі своїми дітьми для їх подальшого розвитку і формування світогляду та багато різних цікавезних речей.
Юстина Соблевська (фото – starylev.com.ua)
Особливо кумедним є розділ про дивацькі назви книг. Читаючи його навіть уявити важко, що хтось може назвати книжку «Дух із пагорба курячої печінки» або «Привабливий і теплий дизайн домовини».
Також доволі незвичним є розмова про книги, які є канонічними, але не прочитаними. Виявляється, що навіть професори літератури не читали деяких творів, про які розповідають своїм студентам (найчастіше «Улісс» Джеймса Джойса) – що не заважає цих викладачам активно дискутувати по темі. Розповісти про книгу, яку Ти читав – легко, а от якої не відкривав – оце виклик для майстрів.
Мало не кожен абзац книги містить якісь книжкові факти. Юстина Соболевська зробила величезний шмат роботи: вона по крихті знаходить в інтерв’ю, розповідях і спогадах ті чи інші цікавинки з життя письменників, їх творів, літературних вподобань.
Звісно, книгу Соболевська писала перш за все для польського читача. Письменників-співвітчизиків у її дослідженні набагато більше за інших. Але це не заважає із задоволенням поринути у ці есеї про літературу.
Не секрет, що у Польщі читають набагато більше, ніж у нас. Різноманітні програми, фундації (як-то, «Вся Польща читає дітям» – пропагування сімейного читання) або акції з читання літератури у громадських місцях відомими акторами (наприклад, Богуслав Лінда на залізничному вокзалі). Це все так чи інакше впливає на любов поляків до літератури.
Есеї Соболевської варто прочитати хоча б для того, щоб зрозуміти, що який би не був технічний прогрес, але в найближчі десятиліття (якщо не століття) паперова книга буде мешканцем квартир і будинків, хорошим другом розумних людей.
Цитата: «Скільки книжок узагалі вміщається у квартирі? Ходили легенди про те, що у квартирі професорки польської історії ХІХ ст. Марії Яньон перекриття було під загрозою завалу. Професор історії Єжи Єдліцький колись порахував, що має близько 3,5 тисячі книжок. Він визначив це за кількістю полиць. Ян Ґондович дорахувався близько 11 тисяч, Орхан Памук писав про 12 тисяч книжок, потрібних йому для роботи».
Роман Повзик, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»
