Учасник АТО з Полтави: Ми відчули на собі, що увійшли російські війська

Статті
Олег Апостолов1 березня 2015 о 09:283110 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Учасник АТО з Полтави: Ми відчули на собі, що увійшли російські війська
Полтавець Андрій Хижняк бере участь у антитерористичній операції із травня минулого року.

Учасник АТО з Полтави: Ми відчули на собі, що увійшли російські військаАндрій Хижняк біля самохідної артилерійської установки

Андрій – сержант Збройних сил України, командир самохідної артилерійської установки 2С3М. На башті його бойової машини напис «ПТН ПНХ», а в очах – віра в перемогу. «Звісно, ми переможемо. Правда на нашому боці», - впевнений він.

1 квітня 2014 року Андрію зателефонували з військкомату й запросили прийти отримати повістку. Чоловік зазначає, що не вагався, йти чи не йти, бо не хотів, щоб таке, як на Сході, відбувалося в Полтаві, і наступного дня прибув на відправку. Відтак потрапив до 93-ї механізованої бригади.

– Ми сколотили дружній колектив виїжджали на полігон, проводили бойове злагодження. За місяць нас перекинули на територію проведення антитерористичної операції – у Донецьку область. Ще за місяць у нас почалася справжня бойова робота. Пригадую, у зоні бойових дій, під містом Горняком, місцеві мешканці зустрічали нас нерадісно – перекривали дороги, не пропускали. Навіть кидалися під колеса, на щастя, без жертв. В результаті нам вдалося обїхати дорогу, а назад поверталися вже іншою – було попередження, що на нас вже там чекають, – розповідає Андрій.

«У Добропіллі місцеві мешканці просили нас залишитися»

Однак військовий додав, що значний відсоток мешканців Донбасу все ж таки прихильно ставляться до української армії.

– Наприклад, у селищі Уманському, Донецька область, ми розмовляли з людьми і вони розповіли, що бачили, як з боку «ДНР» вівся вогонь по населених пунктах. Вони плювалися на цього Захарченка і Путіна, на Росію і сепаратистів. А коли ми приїхали у Добропілля, 70 % населення там підтримували сепаратистів. Ми постояли місяць, поспілкувалися з людьми і коли висувалися далі, то вони просили нас залишитися, говорили, що з нами спокійніше. Місцеві боялися, що приїдуть «ДНРівці» і почнуть забирати в них автомобілі та встановлювати свої правила, – говорить він.

Потім Андрій зі своєю частиною вирушили під донецький аеропорт – прикривати «кіборгів» та підрозділи сил АТО в районі населених пунктів Авдіївка, Піски, Тоненьке.

– До серпня ми серйозно просунулися углиб території, яку до цього контролювали сепаратисти, а наприкінці місяця вже відчули на собі, що увійшли російські війська. Почався серйозний обстріл з «Градів», мінометів, пішли танки і нам довелося відсунутися назад, вирівняти лінію фронту, щоб не опинитися у оточенні, – згадує артилерист.

«Ворог веде вогонь із житлових кварталів, а ми не можемо відповісти»

Військовий розповів, що згодом став свідком того, як сепаратисти і російські війська ведуть обстріли по мирних жителях. Стріляли з таких установок, як «Смерч», «Ураган», «Град».

– Розвідка доповідала, що в центрі одного з міст вишиковуються системи залпового вогню і з ведуть по нас вогонь. Вони тупо ховаються за мирними мешканцями і ми не можемо стріляти у відповідь. Ще під час кримських подій Путін казав: «Ми вишикуємо колону із мирних мешканців, підемо за нею й подивимося, як ви в них стрілятимете». Заїжджають у житловий квартал кілька установок «Град» і відкривають по нас вогонь. Місцеві мешканці все це бачать… Невже вони не розуміють, що може прилетіти «відповідь». Вони прикриваються дітьми й літніми людьми, щоб потім роздути це і зробити нас винними. Це підлість. Існує кодекс війни і має бути повага до противника, але там, на Сході, цього немає – говорить Андрій.

«6 листопада у нас було три дня народження»

Військовий розповів, що одним із найдраматичніших епізодів цієї війни для нього став випадок, коли йому з товаришами одного дня вдалося тричі вирватися з-під масованого артилерійського обстрілу.

– Одного разу о 4.30 ми повинні були виїхати на вогневу позицію – і о 4.00 наш табір накривають «Градами». Ми вибігли, сіли по машинах. Поїхали на вогневу. Я дістав тепловізор, «пробив» місцевість – усе чисто. Розташувалися, зорієнтували знаряддя і буквально за півгодини прилетіло два реактивних снаряда. Було зрозуміло, що це пристрілка. Ми застрибнули у бойові машини й збиралися міняти розташування – і тут по нас прилетів ще пакет «Градів», – говорить Андрій. – По броні задзвеніли осколки. Я відкрив люк, подивився, а позаду моєї машини, за кілька метрів, димиться воронка. Якби снаряд летів трохи нижче, то влучив би в нас – і боєкомплект із 46 снарядів міг здетонувати. Коли ми звідти відходили, моя машина заглухла і довелося під обстрілом накидувати троси і буксирувати. Приїхали в табір – і знов нас накривають «Гради», двоє бійців отримали поранення. Ми відходили, а нам навздогін летіли снаряди. Тоді, 6 листопада, у нас було три дня народження. За кілька днів до цього ми «працювали» по російській колоні, там було 500 чоловік особового складу. В результаті – 200 «200-х» і 300 «300-х». після цього вони нам мстяться, але до сьогоднішнього дня не можуть знищити. Нас шукали і ворог навіть призначив грошову винагороду за інформацію про місце нашої дислокації.

«Перемиря швидко скінчилося, його фактично й не було»

Андрій Хижняк зазначив, що Мінські домовленості не дали бажаного результату і ворог згодом порушив режим припинення вогню.

– Як говорив Бісмарк, «Угода з Росією не варта навіть паперу, на якому вона написана». Я вважаю, що Росії у жодному разі не можна довіряти. Так зване перемиря набуло чинності 15 лютого о 12 ночі. 14-го ми ще були на бойовому чергуванні, йшли тяжкі бої. Потім все затихло і заспокоїлося, було чути лише постріли зі стрілецької зброї. А за кілька днів нам повідомили, що по наших щільно «працюють» міномети і попросили підтримки. Ми відкрили вогонь у відповідь. Ось так «перемиря» і скінчилося – його фактично і не було. Зараз по нас постійно стріляють і я вважаю, що відводити техніку немає сенсу. Проте, звісно, хотів би, щоб це все вирішилася політичним шляхом, – каже військовий.

Подарунок для волонтерської організації

Нещодавно під час відпустки Андрій відвідав своїх друзів – Полтавський батальйон небайдужих – та подарував волонтерській організації бойовий прапор.

– Цей прапор був із нами у зоні АТО із самого початку, під час усіх боїв і обстрілів. Потім у мене виникла ідея узяти його, підписати «Від 93-ї бригади Полтавському батальйону небайдужих» - вони дуже багато нам допомагають та виручають. Велике їм спасибі і низький уклін від усіх наших хлопців. Бійці пропонували його випрати, але я вирішив передати прапор у такому вигляді, як є – пропалений порохом і посічений осколками, щоб передати атмосферу поля бою, – говорить він.

«Сподіваюся, люди прозомбовані російською пропагандою, отямляться»

Після нетривалої відпустки сержант Андрій Хижняк знов повертається на Схід, на бойові позиції свого дивізіону. Говорить: ворога потрібно стримувати й жодному разі не можна дозволити просуватися углиб нашої території.

– Треба захищати свою землю, назад відходити немає сенсу. Будемо сподіватися на краще й на те, що люди зі Сходу й Росії, прозомбовані пропагандою, нарешті отямляться. Одного разу на Донбасі ми увімкнули сепаратистській канал і побачили жахливі речі: через кожні 5 хвилин транслюють Захарченка і місцевих мешканців, які кричать, що Україна – це «фашисти» і їх потрібно «порвати». Я знаю, що в Росії є багато розсудливих людей, таких, як Макаревич, і сподіваюся, що вони скажуть своє слово. Так само й російські матері, котрі ховають своїх синів, які загинули на чужій землі незрозуміло, за що. Сподіваюся, вони зберуться і зламають систему із середини. Завжди потрібно сподіватися на краще, адже коли ти на це налаштований, то неодмінно так воно і буде, – переконаний військовий.

Читайте також: Кіборги з Полтавщини: «Треба було просто вижити, щоб повернутися додому»

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter