Нехай це і не так багато, (хоча середня ціна - 20 долларів США, відверто кажучи, сильний удар по кишені українця) але доставка з’їсть ще три-чотири вартості примірника. Ну і плюс до того, не все можна знайти на фізичних носіях. Тож тут від цифрових записів нікуди не подінешся. Шведська піратська партія, а разом з тим її однодумці по всім світі, вимагають включити всі творчі напрацювання людства у одну велику медіатеку, аби можна було користуватися тим всім будь-кому. Мистецькі здобутки мають бути доступні кожному, хто прагне нових знань. Райдужно, перспективно, але дуже схоже на комунізм, коли обіцяли «світле майбуття», а вийшло те, з чого Оруел надихнувся на свій роман «1984». З текстами трохи простіше, хоча віртуальні бібліотеки також змушують нервувати авторів, а найбільше видавництва. Попри те, не слід забувати, що ті, хто читає взагалі, має стабільний сентимент до паперових книг. Отже книгарні за будь-яких обставин матимуть свій контингент, а отже прибуток, актуальність і можливість розвитку. А от за живе виконання творів ми платити не готові і все тут. Хоча саме лайв-робота на публіку в усім світі, для всіх митців, є основним джерелом доходу. Не так давно одна пані заявила мені, мовляв, студенти ходять в театр(!) по 10 гривень, тому 20 за квиток це вже мега дорого для бідного спудея. А якщо розібратися, студенти у Полтаві в театр ходять здебільшого не з доброї волі і переважно на програмні твори, які актори відіграють спросоння, і навіть, пробачте, з бодуна. В будь-якому випадку, глядачі з освітньої сфери ніколи не закінчаться, і нехай невеликим, але постйіним фінансовим вкладом підтримуватимуть життя у храмі Мельпомени. До слова, за вхід на нові постановки у Полтаві беруть дещо дорожче, а гастрольні театри просять взагалі «непідйомні» 60, 100 чи 150 гривень. А якщо порівняти вартість цих «маленьких приємностей» з речами, що нікому з тих таки студентів, не чужі. Ходять же вони час від часу попити пива чи кави до кафе і витрачають там мінімум 30 гривень за час свого перебування. Активні студенти, які полюбляють клубне життя, мусять платити ще дорожче. Вхід до нічних закладів в середньому становить 30 чи 50 гривень, а без того щоб випити-закусити, там, хоч убийте, не обходиться. Можна звісно «з’їхати» на те, що гроші дають батьки. Але зрештою, додати до того самотужки, тобто заробляти їх пробує не так багато, як могло би, молодих людей. Але от якби вони спробували, і одного разу до них на плечі товстезним задом вмостилася шара, можливо б зрозуміли, що кожна праця має бути належно оцінена. Навіть якщо здається, що ти туди нічого не вклав. Але ж на Заході, написавши раз роман чи продавши сценарій, за оте «нічого» деякі автори живіть собі приспокійно решту життя у маленьких, затишних будиночках, куплених за гонорари, і насолоджуються життям. Звичайно, не всім так щастить, але ж бо, хто сказав, що не ти наступний? Та коли б не «шара»… Боротися з «шарою» можна. На неї не слід ходити в облави, її не приб’єш газеткою «Ізвєстія», і навіть сакрально не втопиш в ополонці на Водохрещу, як то з чортом зробив, за однією з легенд, Христос. Натомість можна викорінити «шару» в собі. І якщо хочеться щось подивитися-послухати, а ноги несуть з’їсти морозиво чи випити бокал пива, слід подумати наприклад про те, що морозиво нині ненатуральне, а від пива росте живіт. І змінити напрямок свого шляху в той бік де щось розказують чи співають. Зрештою, там теж люди з якими можна спілкуватися, товаришувати. І коли вже на те пішло, вони можуть і пива налити, і морозивом пригостити.
Олена Задорожна, журналіст, письменниця.
У якості епілога звернуся до відомого студентського анекдоту.
Заходить в аудиторію викладач, якраз перед складним екзаменом, задумливо відкриває вікно і каже:
- Панство, а оце що зараз сталося?
Студенти перелякано дивляться на нього, нічого не розуміючи.
- А це «шара» залетіла. Давайте заліковки.
Дуже швидко інфрмація про це розповсюдилася по всьому курсу, і ось наступна група, абсолютно розслаблена, перед тим таки складним екзаменом, очікує викладача. Той заходить, відкриває вікно і запитує, що ж трапилося.
Група хором відповідає:
- «Шара» влетіла!
Викладач різко повертається до них:
- Ні, це «шара» вилетіла.
Так от, «шару» з нашого життя потрібно гнати мокрим віником або влаштовувати їй ритуал екзорцизму, чи то як в давніх переказах покласти її в бочку, замастити смолою і пустити у «море-окіян». Дивись пристане до чійогось берега, а наш покине назавжди.
Шальки терезів між поняттями «духовне»-«матеріальне» нині перехилилися чітко на один бік. Неважко здогадатися, на який. Усі ми знаємо, що йдучи в магазин слід брати з собою гаманець: за красиві очі хліб, крупи, м’ясо чи шоколадку вам ніхто не дасть. Так само, якщо ми не впевнені у власних розумових здібностях, (тобто усвідомлюємо, що за честь бачити нас серед своїх студентів не битимуться провідні виші країни) то перш ніж іти з документами до вузу, готуємо стартову суму, аби заплатити за навчання на комерційній основі. Ми навіть вміємо давати хабарі, коли справа ну зовсім не вдається. Або коли нам хочеться результату дієвого і швидко, а не вичікувати манни небесної чи сподіватися на посмішку Фортуни.
А от з культурним життям і платою за нього в нас ну ніяк не складається. Рекордингові компанії спільно з ким тільки можна влаштовують облави на тих, хто «пасеться» в інтернеті на полях «шарової» музики. Двох упіймали, десятьох не встигли, а мільйони навіть не підозрюють, що хтось когось ловив. І течуть далі мегабайти музики з комп’ютера на комп’ютер, а рекординги посилено гризуть лікті, рахуючи надприбутки, яких їм ніколи не бачити. Особисто я бачу єдине виправдання таким діям любителям «шарової» музики – відсутність можливості придбати її в роздрібній музичній мережі. Бо, якщо чесно, справжній шанувальник краще витратить до п’ятдесяти гривень за диск улюбленого гурту, аніж втулить на комп’ютер безособову течку з десятком треків. Ключова роль тут за ціною питання. Адже коли на полицях київського магазину (а Полтаві такого краму удень з вогнем не знайдеш) лежить компакт, привезений з-за кордону, який коштує півтисячі гривень, то тільки навіжений фанат або Рокфеллер готовий збирати собі фонотеку з таких примірників. Те ж саме стосується перспективи придбати оригінал диску через інтернет, так би мовити, за цінами виробника.
