Вперше я побачив Його 24-ого серпня 2012 року. Дуже чітко пам'ятаю цей День незалежності — «Magnum Opus» організовував «Вільні читання. Дубль 2» на оглядовому майданчику.
Страшенно нервував: в перше в житті був ведучим, перший раз ходив у міськвиконком повідомляти про проведення заходу. І підійшовши до цього ж майданчика побачив козака у вишиванці з гітарою.
— Ви організатор? — запитав він.
— Так, — відповів я, не знаючи, що казати далі.
— Я хочу виступити у Вас.
І він виступив. І зробив це так, що нам з Ярославом Борутою (співорганізатором заходу, «ЧГК») захотілося, щоб він заграв і на біс. А потім я ще вдома переслуховув ці пісні на Youtube.
Так я познайомився з Олександром Кобою.
На той момент ми лише обмінялися координатами і він розповів, що збирається заснувати «ЗЛАМ» (це вже згодом до неї додалося «стереотипів»).
Ще пам'ятаю, як потрапив на перші збори цього утворення. Спізнившись, я сидів серед студентів ПНПУ і не міг зрозуміти: що вони хочуть? Створити організацію, члени б якої займалися руйнуванням шаблонів минулого і сьогодення, просвітницькими заходами, поверненням історичної справедливості. Я був здивований: невже є люди, котрим цікаві подібні речі? Виявилося, що є і таких багато. Як потім Саша дзвонив і питав про враження (так ніби я щось розумію у подібних організаціях).
- Саша Коба на Вільних читаннях (24.08.2012)
А вже у листопаді 2012-ого якось непомітно для себе опинився у зламівській постановці на площі перед театром Гоголя (тоді ще читати вірші у мегафон не було мейнстрімом).
Вже потім були спільні проекти: перший «Мегамарш у вишиванках» одночасно зі зламівським фестом «Відродження», коли було побоювання, що просто відберемо одне в одного аудиторію, а вийшло злагоджено і масово на обох заходах; кінофестиваль «Відкрита ніч», коли побачив, що таке Кобин спокій (особливо у критичних оргситуаціях ця риса виявилася дуже корисною); другий «Мегамарш», який не погодилися провести спільно з міським головою («Парад вишиванок» був намічений на 2 тижні пізніше), і який через Форум видавців у Львові майже повністю залишили на «ЗЛАМ».
Але окрім цього всього — просто спілкування з хорошою людиною.
Пам'ятаю 25-е листопада вже минулого року. Коли тримаєш парасолю над мегафоном, у який Коба вставляє батарейки, бачиш поруч кілька дівчат і хлопців, котрі державні стяги одягають на вудки, і думаєш: «А чи будуть взагалі люди? Хто прийде висловлювати свою громадську позицію під зливою?». Він вірив. Ми вірили. І люди прийшли.
Наразі для більшості полтавців він є одним з лідерів нашого Майдану. Твердий і рішучий, зі своїми принципами і незламною (точніше ЗЛАМовою) позапартійною позицією. Так, це в ньому є, але не лише це.
- Олександр Коба наразі (фото: poltava.pl.ua)
Для мене він обдарована людина, чиї пісні у гурті «Пан Коцький» мені подобається слухати. Я чув уривки з його прози і мені хотілося б, щоб Саша таки колись знайшов час і дописав ті речі, котрі задумав. Розумію, що зараз не це на часі, але все ж.
Або ж такий самий дивак, котрий погодився зі мною не голити бороду, доки тодішній президент не отримає приставку «екс» (правда, мати можливість її підстригати). Зрештою, ми не робимо цього і досі — я полюбив бороду, у Саші свої мотиви.
Хотів би запозичити собі його вміння не спати по кілька діб і віру навіть у тих ситуаціях, коли здається, що все проти Тебе. І, певно, той самий спокій.
В нього є слабкості (ірландські мотиви і «Хобіт» Толкієна не рахуються). Але наразі не про них.
За 1,5 роки він мене жодного разу не підвів. Я вірю цій людині. І буду вірити надалі…
Роман Повзик, незалежне мистецьке об'єднання «Magnum Opus»
