Головний міліціонер Полтавщини Едуард Федосов розповів про себе та привітав колег

У кабінеті очільника міліції Полтавщини. Фото Ніни Король Його часто називають неговірким та таким, що уникає ЗМІ, фотокамер. Едуард Вікторович розвіяв «Колу» міфи та розповів про себе на роботі й поза нею. – Ким мріяли бути в дитинстві? Чи хотіли стати міліціонером? – Міліціонером – не пригадую, мабуть не мріяв про це. Як і багато радянських дітей, хотів бути космонавтом. – А як обрали шлях у правоохоронні органи? – У міліцію я пішов працювати, уже маючи досвід роботи на шахті та службу в армії. Після школи вчився у технікумі, працював на практиці в шахті близько року, адже я народився в Донецьку. Опускався на глибину 600 – 800 метрів. То було стажування, важкий, дуже важкий труд. Це  все було до армії. Потім мене призвали служити,  проходив службу у внутрішніх військах. Оскільки служба була пов’язана з охороною громадського порядку, то вирішив і надалі пов’язати життя з правоохоронними органами. Пішов навчатися далі в Київську вищу школу міліції. Закінчував уже в 1992, тоді заклад і перейменували в Українську академію внутрішніх справ. – У шкільні роки Ви були лідером чи це не Ваша роль? Чи були розбишакою? – Тримався, скоріше, золотої середини. Хуліганом не був. Був активним, вважаю, що був як усі. – А як потім, по закінченні академії склалась Ваша доля? – Після академії направили до  карного розшуку у райвідділ міліції у Донецьк. Потім з райвідділу перевівся в УБОЗ, який створили тоді. Там був оперативним працівником. У 1993 році призначили мене в ГУБОЗ МВС України. Я в міліції пройшов усі щаблі – від оперуповноваженого, старшого опера до посади 1-го замначальника ГУБОЗ Міністерства внутрішніх справ України. Потім начальником ГУБОЗ, а з цієї посади в Полтаву. – Чим відрізняється робота у Києві в Міністерстві від керівництва обласним управлінням міліції у Полтаві? – У Міністерстві я був у структурному підрозділі. Але більшість рішень ухвалював міністр. Тут у мене більше можливостей вирішувати багато питань самостійно. Хоча теж остаточне слово за міністром внутрішніх справ.  Це дві різні посади, майже 20 років я пропрацював у вузькому напрямку –УБОЗ – корупція, організована злочинність, у тому числі міжнародна. Посада керівника міліції обласного управління передбачає розбиратись у всьому, бути в курсі справ усіх підрозділів – дільничні, ДАІ, конвойні, патрульні служби… У Полтаві до свята міліціонерам подарували квартири. «Короля красить свита, або Я не робив тут революції»

На 8 Березня на запрошення Федосова до полтавських вихованок інтернатів приїздив Амадор Лопес і вчив танцям – Чи легко було Вам звикнути до нових умов у Полтаві? Багатьох людей змінили, очоливши обласну міліцію? Адже часто, як відомо, «нова мітла по-новому мете». – Як кажуть, якщо ти зміг керувати двома – трьома, то зможеш і багатьма людьми. Тут уже немає різниці. Людей не міняв, лише кілька осіб, які хотіли самі піти з посад, звільнились. Мені комфортно працювати з полтавцями, у професійному колективі, де здорова атмосфера. Як говорять іще, короля красить свита. Отож, коли навколо розумні люди, мені легше працювати. І за рік я не змінив жодного керівника райвідділу чи інших підрозділів. Ламати щось, робити революцію – не для мене, якщо люди добре працюють. – З чого починається Ваш ранок, звідки дізнаєтесь новини? – Щоранку отримую звіт співробітника з чергової частини, дізнаюсь про криміногенну обстановку в області та про заходи, які були вжиті для профілактики правопорушень.  Після цього ознайомлююсь зі збірником на моєму столі: там інформація про всі події, про які писали у ЗМІ, пов’язані з міліцією Полтавщини та України, за добу. Окрім того, у брошурі є новини з усього світу з різних сфер життя (цей збірник – ноу-хау Федосова – авт.). Такі відомості мені готує прес-служба.  Ще новини читаю в інтернеті. – Які риси цінуєте в людях? – Якщо в особистих стосунках – то чесність і відкритість. У співробітниках – чесність і професіоналізм на першому місці. Я скажу вам чесно: не боюсь професіоналів чи тих, хто більше в чомусь досяг, ніж я. Я намагаюся до себе підтягнути тих, хто розумний. – Маючи уже великий досвід, нині Ви хотіли б, щоб рідні чи близькі обрали фах і пішли працювати в правоохоронні органи? – Чесно скажу – я не знаю. Навряд чи хотів би, щоб чоловік моєї доньки був міліціонером. Я бачив, що моя родина страждає через відсутність батька. Стараємось, щоб дітям усе краще, а мене часто не було вдома, тепла дружині та доньці не вистачало. – А як проводили дозвілля із ріднею, коли є вільний час? – Ходили на ковзанку, в цирк тощо. Старався якось скрасити свою відсутність, компенсувати. – Прийнято вважати, що міліціонери – люди мужні, сильні, треновані. Ви самі займаєтесь спортом чи як підтримуєте себе у формі? – Нині їжджу лише на спортивному велосипеді і граю у великий теніс. Привіз велосипед у Полтаву. Родини ж немає, енергію треба ж кудись дівати (сміється). Накатую 29 – 30 кілометрів. Якихось значних досягнень у спорті не маю, але умію все, граю в будь-яку спортивну гру. Адже я виріс у радянський час, ми усі тоді проводили вільний час не перед телевізорами та комп’ютерами, а у спортивних секціях. Ходив і на бокс, і на боротьбу, рукопашний бій, лижі ковзани, волейбол, баскетбол... Тобто спортом і зараз займаюсь, але без фанатизму, щоб не ходити в гіпсі (сміється). – У МВС обіцяли, що правоохоронці володітимуть англійською до Євро-2012. Ви, приміром, знаєте англійську? – Я кілька разів обіцяв собі вивчити англійську (у школі вчив французьку). Адже побував у багатьох країнах світу, і саме там відчувається комплекс, коли не знаєш англійської. Але у мене чогось бракує, може, часу чи сили волі, щоб узятись за опанування англійської. Уже й репетиторів знаходив, але бракувало часу на це. Але мрію вивчити, знаю деякі фрази. Коли знаходжусь за кордоном, даю обіцянку зв’ятись за мову. Приїжджаю, часу немає, купа роботи… – Ви не любите журналістів, так принаймні про вас кажуть. Що Вас дратує? – Дратує неправда. Про мене писали замовні статті, і я знаю про це, знаю, хто автор. Людина робила це за гроші. Писала неправду. А загалом жодному журналісту не відмовив у зустрічі, я не уникаю спілкування зі ЗМІ. – За останній рік у Полтаві сталось три гучні вбивства валютників. Розумію, що можливо, Вас дратують запитання про подібне, але це резонансні події, і вони у всіх на вустах? – Наступного день після мого представлення уже сталось убивство. Як кажуть, із почином. Звісно, неприємно, що таке діється, тим паче мене спитали про це на прес-конференції, коли представили, і тут одразу запитання про це вбивство... Хоча вбивства були і до цього. Докладаємо максимум зусиль, пішла на спад кількість вуличних злочинів, правоохоронці посилили патрулювання  вулиць, навіть у свій вихідний приділяють кілька годин роботі, бо у міліції ненормований день. Родина живе на два міста – Де Ви живете у Полтаві? Чи маєте тут квартиру? – У Полтаві живу сам, у гуртожитку при управлінні (тобто в цій же будівлі, де знаходиться й робочий кабінет – авт.). Водія можу не бачити цілодобово. Квартиру маю в Києві, там залишилась родина. – Як часто бачите рідню? Із рідними бачусь на вихідних, та й то якщо вдається поїхати. А так телефоном зідзвонюємось постійно. Батьки в основному самі приїжджають. Я 20 років поїхав з Донецька, то там майже не буваю, забув, коли востаннє їздив на батьківщину. Розумію дружину, мені 46, вона на рік молодша, прожили стільки, їй важко, адже не бачимось, живемо на відстані. Донька теж мало отримує батьківського тепла. Є все в Києві, а живу тут. А удома улюблена подушка, ліжко. А тут як в пісні «дома ждет холодная постель». Друзі є, а я цього нічого не бачу. І моя професія така і є: втрачаю багато особистого, друзів, спілкування. – Самі готуєте, живучи в Полтаві? Чому надаєте перевагу в їжі? – Я їм те, що і всі люди, – звичайну їжу. Люблю смажену картоплю, борщ, суп – те, до чого звик у дитинстві. Делікатесів, як наприклад, червону рибу, ікру не люблю. Сало теж не їм. Чим простіша їжа – тим краще. – Невже на свята, як-от Новий рік,  у Вас теж на столі проста їжа? – На свята дружина готує всяке, салати різні. Телятину люблю. Дружина усе це готує смачно. Бліц Перед жінками двері відчиняє як джентльмен. Каву у ліжко подає. У подарунках цінує не вартість, а увагу. Рідні – щоб обняли, поцілували. Побажання до Дня міліції від генерал-майора Едуарда Федосова «Вітаю усіх співробітників міліції, вони віддають частку себе роботі. Сама робота в правоохоронних органах полягає в тому, що ти, з одного боку, захищаєш, з іншого – втрачаєш своїх близьких, друзів, мало приділяєш їм уваги. Втрачаєш те, що тобі дороге, хоча приносиш користь державі, людям. Тож вітаю також і родини міліціонерів, з Новорічними святами та Днем святого Миколая. Щоб тата приходили вчасно додому, мами і діти їх радували. Усе, що собі бажав би, – того і моїм колегам, а собі, звісно, поганого не побажаєш». Едуард Федосов, генерал-майор. Фото mia.pl.ua Довідка «Кола» Федосову Едуарду Вікторовичу 46 років, він заслужений юрист України. У грудні 2011 року призначений на посаду начальника УМВС України в Полтавській області. Має доньку (студентка) та дружину (домогосподарка). Інтерв’ю провела Ніна Король