У трьохмісячному конфлікті загинуло 126 875 радянських воїнів, із них майже 40 тисяч – це українці. Серед тих, хто воював у цій війні та отримав найвищу нагороду – орден Леніна – Василь Петренко з Полтавщини. Командир пройшов фінську, але смерть спіткала його на іншій війні.
Читайте також: ув'язнена німцями вагітна полтавка співала під час весілля Лялі Убийвок. Історія життя
Офіційної війни не було
Її часто називають збройним конфліктом або Зимовою війною, бо тривала вона лише 3 місяці. За часів СРСР про цю війну майже не згадували, бо Радянський Союз першим напав на Фінляндію, а внаслідок цього його виключили з Ліги Націй (прототип ООН).
Згідно із секретним додатком до радянсько-німецького пакту Молотова-Ріббентропа про ненапад від 23 серпня 1939 року, Фінляндія належала до сфери впливу СРСР. Радянські дипломати прагнули відтіснити якомога далі державний кордон від Ленінграда. Оскільки місто знаходилося практично на кордоні, то в разі нападу гітлерівської Німеччини на Фінляндію, місто можна було захопити за лічені дні, а то й години. Окрім того, Радянський Союз прагнув розмістити на території Фінляндії, як у Прибалтиці, свої військові бази, отримати Карельський перешийок і півострів Ханко в обмін на вдвічі більшу територію на північ від Ладозького озера. Кількамісячні переговори між дипломатами виявилися безрезультатними, фіни рішуче відкинули радянські пропозиції. Тоді в СРСР почали шукати привід для війни.
26 листопада 1939 року співробітники НКВС провокаційно обстріляли радянських військових у прикордонному селищі Майніла. Після цього, 30 листопада, Радянський Союз розірвав дипломатичні відносини з Фінляндією, а військам наказав перейти радянсько-фінський кордон та розпочати бойові дії. При цьому офіційно війна так і не була ніколи оголошена.
Січень 1940 року. Розбита радянська техніка Фото з сайту istpravda.com.uaДОВІДКА «КОЛА»
Пакт Ріббентропа-Молотова – договір 23 серпня 1939 року, підписаний міністрами закордонних справ Німеччини та СРСР про ненапад та розподіл сфер впливу у Європі.
Червона армія перемогла, втративши 5 дивізій
Військам Червоної армії не вдалося не лише, як планувалося, дійти до Гельсинкі, столиці Фінляндії, а навіть прорвати першу смугу фінських позицій. На Карельському перешийку до 21 грудня 1939 року радянський наступ повністю зупинився. А вже 26 грудня червоні війська розпочали оборону. Усього в тому районі до кінця війни було оточено і майже повністю знищено п’ять радянських дивізій.
Фінські кулеметники. Фото з сайту istpravda.com.uaЧервона армія не мала досвіду ведення боїв узимку, тож у Зимовій війні зазнала дуже великих втрат. Згідно зі списками, складеними вже після Другої світової війни, із фінського фронту в 1939-1940 роках не повернулися понад 126 тисяч осіб. У полоні опинилися близько 5 655 радянських військовослужбовців. 111 людей померли в полоні від ран і хвороб, а більше 20 залишилися у Фінляндії.
Фінські втрати були в рази меншими: 22 839 загиблих у бою і померлих від ран, хвороб і в полоні військовослужбовців. Крім того, під час бойових дій, головним чином унаслідок повітряних бомбардувань, загинуло 1 029 цивільних осіб.
Радянське керівництво почало готуватися до переговорів про мир із фінами. 22 лютого 1940 року Москва сповістила Гельсинкі про свої умови: оренда півострова Ханко строком на 30 років, передача Радянському Союзу всього Карельського перешийка, північного узбережжя Ладозького озера, півостровів Рибальський та Середній. Підписаний у Москві договір був для Фінляндії важким. Півострів Ханко залишався на 30 років у оренді Радянському Союзу для створення там військово-морської бази.
До теми — Полтавським ветеранам розширили пільги
Полтавець під час Фінської війни керував танковим взводом
Воював у Радянсько-фінській війні й наш земляк – Василь Петренко, уродженець села Харсіки Чорнухинського району.
– Незадовго до початку Радянсько-фінської війни хлопець був призваний до лав Червоної армії, – розповів Олександр Расько, голова Чорнухинської районної спілки ветеранів війни в Афганістані (воїнів-інтернаціоналістів). Військова служба припала до душі Василю, тож після служби в армії він продовжив навчання в Орловському бронетанковому училищі.
Із початком бойових дій на Карельському перешийку курсантам старшого курсу училища, у тому числі й Василю Петренку, було достроково присвоєно військове звання молодшого лейтенанта та направлено до чинної армії. Відтак, молодший лейтенант Петренко став командиром танкового взводу та безпосередньо брав участь у кривавих боях із фінами.
Лейтенант Петренко зумів швидко проявити свої військові здібності. Він уміло керував підлеглими. Тому за проявлені при цьому відвагу та хоробрість командир взводу легких танків молодший лейтенант Петренко був нагороджений найвищою нагородою СРСР – орденом Леніна.
Фінські солдати-лижники. Фото з сайту istpravda.com.uaЧитайте також: Ветеран з Полтави Іван Лебединський пройшов з боями від Ірану до Чехії
В одній війні полтавець вижив, у другій згорів у танку, так і не побачивши свого сина
– По закінченню війни Василю Свиридоновичу дали відпустку, він приїхав у рідне село, його тут усі вважали героєм, поважали. На той час живою ще була його мама, їй як матері червоного командира дали спеціальні талони, на які вона могла отримувати в магазині продукти, ситець, деякі інші матеріали. Тоді ж із продуктами було сутужно, – каже Олександр Расько.
У рідних Харсіках Василь одружився з молодою односельчанкою Ольгою. Подружжя переїхало на нове місце служби чоловіка: у військову частину у місті Виборзі, під Ленінградом.
Насолодитися подружнім життям молодим не вдалося. 22 червня розпочалася радянсько-німецька війна. Вона навіки розлучила сім’ю Петренків. Ользі навіть не вдалося зібрати коханого чоловіка в далеку важку дорогу.
– Згодом Ольга Максимівна пригадувала, що 22 червня вона пішла в магазин купити продукти, – каже Олександр Расько. – О 12 годині вона почула на вулиці по радіо промову Молотова про напад фашистської Німеччини на Радянський Союз та про початок Великої Вітчизняної війни. Жінка швидко побігла додому. Проте там на неї чекала лише коротка записка. На маленькому клаптику паперу хімічним олівцем поспішно знайомою рукою було написано: «Олю, негайно повертайся до України!»
У рідні Харсіки Ольга Максимівна приїхала аж в середині серпня 1941 року. Діставалася сюди вона з великим труднощами, країну вже бомбардували ворожі війська. Жінка ж переживала не лише за себе, а й за ненародженого сина: була вагітною. Проте вдома легше не стало. Фронт швидко наближався, уже в середині вересня Чорнухинщина була окупована нацистськими військами. Ольга як дружина червоного командира стараннями поліцаїв, потрапила до списку тих, кого потрібно було негайно знищити. Аж до визволення України рідня переховувала її разом із сином Михайлом від поліцаїв. Михайлові так і не судилося побачити батька.
– Коли наша територія була визволена від загарбників, до їхньої домівки надійшла лиха вістка, так звана «похоронка». У рядках офіційного повідомлення сухо говорилося, що 28 лютого 1943 року командир роти танків Т-60 старший лейтенант Петренко Василь Свиридонович, вірний військовій присязі, проявивши стійкість та хоробрість, загинув у боях із німецькими загарбниками, – продовжує Олександр Расько.
Читайте також: Донька полтавця шукала в розсекречених документах СБУ причину батькової «зради Батьківщині»
Як говорить голова спілки ветеранів, згодом Петренкам прийшов лист від бойового товариша, у якому він писав, що під час прориву німецької лінії оборони на території Смоленщини відбувалися запеклі бої. У ході бою танк, у якому знаходився їхній командир Петренко, був підбитий ворожим снарядом та загорівся. Нікому із членів екіпажу не вдалося врятуватися, всі згоріли живцем.
У селі Харсіки на честь молодшого лейтенанта Петренка на початку 90-их років назвали вулицю. Нині Михайло Петренко живе на вулиці, якій дали ім’я його батька.
