Це те, що змушує серце битися частіше.
Мало не кожного дня, йдучи додому, я минаю приміщення спортивних ставок. Після заборони гральних автоматів подібні заклади доволі швидко і непомітно розрослися по нашому місту.
Крізь скляні стіни спостерігається одна і та сама картина: адміністратор, молода дівчина, котра із сумом дивиться на хлопців, що постійно сидять, заповнюючи бланки лотереї, часом дивлячись матчі, на яких вирішувалася доля їх ставок.
Той самий тоталізатор, тільки тепер це чомусь має назву лотереї, ще і спортивної.
За своє життя я лише раз спробував тут своє щастя. 1-ого липня 2012-ого року мав відбутися фінал Євро, котре наша країна гостинно приймала на пару з Польщею. Людина, від футболу навіть не далека, а недосяжна, я слідкував лише за нашою збірною. У фіналі ж (о, диво!) її чомусь не виявилося. Тому хто переможе – Італія чи Іспанія – мені було цілковито байдуже.
Але так сталося, що друзі запросили дивитися цей матч у «Villa Крокодила». Розуміючи, що 1,5 години мені буде просто нудно, не хотів підвести компанію. Тому і захотів додати у гру азарту.
Вирішив поставити 50 грн. А тоді подумав: «Ей, Твоя країна приймає Євро. Наразі фінал. Фінал Євро у Твоїй країні. Подібного Ти не побачиш ще років десять як мінімум. А то і всі двадцять. Став сотню».
Але на яку збірну? Дзвінок двом друзям, котрі як ніхто розумілися на футболі (про який розмовляли мало не щодня в університеті), нічого не дав. Кожен вболівав за свою команду і тільки збивав з пантелику.
А за кого вболівали Ви?
Рішення мав приймати я сам. Згадалася Іспанія з її бунтівною Каталонією, екстремістськими басками, з божевільним архітектором Антоніо Гауді. Тоді подумав про Італію з Її шаленим Гарібальді, надлюдиною Леонардо да Вінчі і лабіринтотворцем Умберто Еко. Як Ви вже зрозуміли, склад команд, котрі мали грати у цьому самому фіналі мене мало цікавив.
Зрештою, можливо, через Сальвадора Далі чи Пабло Пікассо (а мабуть, через них обох) ставка була зроблена на Іспанію.
І дійсно, цей матч було цікаво дивитися. Азарт втратити 100 гривень або ж заробити додаткові 120 робив свою справу – я вірив у «свою» команду, вболівав. Мабуть, це і є найкраще, що дає тоталізатор – дія з телеекрану переміщується у Твоє життя, де вже Ти є 12-им гравцем.
Як до того сказав друг Дмитро Козуленко (а за сумісництвом ще й активний гравець спортлотерей) моя ставка була нераціональною: Іспанія 90 років не вигравала у Італії в основний час (себто за відведені 90 хвилин). Для мене ця статистика була незрозуміла. Це те саме, якби у серпні 1991-ого казали, що Україна не стане незалежною, бо скільки десятиліть вона цієї свободи не бачила.
Той момент, коли пишаєшся, що це у Твоїй країні
І все ж Іспанія виграла. 4:0. Під кінець адреналін закінчився, і я просто радів: як за себе, так і за команду далекої сонячної країни.
Проходячи кожного разу повз заклад спортлотерей я думаю: «Давай, спробуй. Це ж так легко. Дурні гроші. Шанс 50/50». Але не заходжу. Азарт можна виплескувати по різному. Для мене – це підготовка якогось заходу, особливо якщо він має фінансову складову і аж до останнього боїшся – «прогориш, не прогориш». Це те, що змушує серце битися частіше. Не знаю, чому ті хлопці мало не кожного дня приходять у скляне приміщення тоталізатору. Але не з любові до спорту – це точно.
А футболу я з того часу жодного разу не бачив...
