Щороку українці віддають на благодійність все більше коштів. Але за призначенням доходить все менше… Про проблеми української та полтавської благодійності «Коло» вирішило поспілкуватися з Давидом Джалагонія, директором всеукраїнського благодійного фонду «HelpGroup».
Врятувати Машу…
ВБФ «HelpGroup» був створений для порятунку однієї-єдиної людини – Марії Говорової. У 2013 році історія 21-літньої вчительки танців, яка захворіла на рак легенів, сколихнула все місто.
– Почалося з того, що за кілька тижнів до весілля мого кращого друга ми дізналися страшну новину: його наречена, Марія, хвора на рак, – пригадує Давид Джалагонія. Чотири місяці проведені в онко-клініках Полтави, Харкова та Києва не дали жодного результату. Українські лікарі не змогли поставити однозначного діагнозу та призначити лікування. Єдиним шансом на порятунок життя Марії залишалася клініка у Ізраїлі, де могли б встановити остаточний діагноз та призначити схему лікування. Перепоною була вартість лікування, оскільки попередній рахунок у клініці виставили на суму понад 70 тис у.о. – Тоді ми об’єдналися у велику команду друзів, яка боролась за життя цієї людини. Організовували благодійні концерти за участі зірок, проводили аукціони та турніри, проводили переговори з представниками влади, ЗМІ, знайомими підприємцями, ходили зі скриньками для збору коштів по вулицях… Одного разу, при узгодженні благодійного концерту, нам сказали: «Ми хочемо Вам допомогти, але не можемо, оскільки ви неофіційна організація. Не можна просто так збирати кошти – як фізичні особи, Вам потрібен благодійний фонд». Звернення до благодійних фондів не принесли результату. Виконуючи роботу за сторонню благодійну організацію, ми побачили байдужість до нашого горя. Не маючи змоги контролювати збори та маючи сумніви в чесності збору коштів, було прийнято рішення про реєстрацію власної благодійної організації, для збору пожертв на порятунок Маші.
Потім був великий концерт у палаці дозвілля «Листопад» та десятки інших благодійних заходів, але врятувати Машу, на жаль, не вдалося. Після її смерті ми планували закрити фонд, але до нас почали звертатися за допомогою люди, які допомагали нам та чули про нашу історію … І ми вирішили його залишити.
Основна мета фонду – надання допомоги важкохворим.
– В основному ми опікуємося онкохворими, хворими на ДЦП (дитячий церебральний параліч) та дитячими будинками, але, звісно, звертаються до нас люди з різними проблемами і ми їм намагаємося також допомогти. Щодня ми отримуємо близько 5 прохань про допомогу. А от тих, хто хоче допомогти, значно менше, знаходимо лише 2 – 3 меценати на місяць. Ми ведемо списки людей, які потребуються допомоги з урахуванням терміновості лікування та нашої змоги надати допомогу. Перш ніш прийняти рішення про початок збору, проводимо перевірку документів, ведемо переговори з лікарями та враховуємо всі умови ситуації що склалася.
Розумієте, дуже складно працювати – багато людей потребують допомоги. Складніше всього – відмовляти, оскільки ми маємо чергу, або не маємо змоги зібрати вкрай необхідну та дуже велику суму коштів. Наші співробітниці іноді сидять у сльозах після спілкування з родичами хворих, це усе людські долі.
Мало жертвувати – не може бути соромно
У фонді переконують – радо приймуть пожертву навіть у 5 гривень.
– Люди, які потребують допомоги, добре розуміють, що кожна гривня – це крок до порятунку їхнього життя. Одна з наших підопічних, Іванна Карапузь, хворіє на ДЦП (дитячий церебральний параліч). Для повноцінного відновлення ця дитина повинна проходити раз на квартал курс реабілітації у клініці Козявкіна у Трускавці. Вартість курсу сягає 8-10 тисяч. Плюс – проживання і проїзд. Іванну виховує мама сама, фінансово їй складно це все організувати. Інша наша підопічна хворіла на рак нирки. Їй робили пересадку від матері, потім – від батька. Врешті-решт нирка прижилася, але дитині потрібно буде все життя приймати препарат, вартість однієї упаковки якого – понад 3 тисячі гривень. Ми не можемо відмовляти таким людям у допомозі, але й зайвий раз обнадіювати теж не в праві. Коштів допомогти всім просто не вистачає. Тому іноді можемо навіть у інші благодійні фонди направляти, не бачимо у цьому конкуренції. Ми ж усі на благо людей працюємо.
Про дитячий будинок, який потребує допомоги
– Ми завжди хотіли опікуватися якимсь інтернатом, бо розуміємо, наскільки складні там діти і які колосальні можуть бути потреби. Спочатку ми обдзвонили близько 5 дитячих будинків у Полтаві з пропозицією допомоги. Але нам відмовили – у них уже були постійні спонсори. А у Зіньківському будинку-інтернаті для дітей-інвалідів директор відразу погодилась на будь-яку допомогу. Тут проживають діти від 3 до 20 років. Усі тяжко хворі. Близько 60 відсотків вихованців дитбудинку лежачі. Звісно, потреби у таких хворих дуже великі – памперси, пелюшки, матраци. Вперше ми поїхали в інтернат у вихідний день, коли не було керівництва – щоб без зайвого офіціозу просто поглянути. Подивились на дітей, поговорили з вихователями, запитали, що потрібно. Ми переконалися, що в цьому дитбудинку все, що ми привеземо, дійсно, піде на підопічних. Звісно, довіряли, але перевіряли. Передамо допомогу, а потім через місяць тихенько приїдемо, подивимося, чи використовують за призначенням. Тож нині ми абсолютно впевнені у тому, що наша допомога йде на потреби дітей. Зараз, наприклад, ми закупили в інтернат 36 матраців. Тож, користуючись нагодою, дуже дякую усім, хто допомагає нам у цьому.
Про складнощі у допомозі ближньому своєму
За словами Давида Джалагонія, оформити фонд просто – всього місяць займає збір документів. Складна сама робота.
– Сьогодні багато шахраїв хочуть нажитися на страшних подіях на Сході нашої країни. Люди перестали довіряти благодійним фондам, адже з’явилось багато таких, які працюють непрозоро й тільки на своє благо. Ми показуємо повністю свою діяльність, готові зустрічатися, показувати документи, звіти, аби тільки це спонукало людей до благодійності. Уже півтора року як ми відійшли від практики волонтерства зі скриньками для пожертв – людей це вже насторожує, дратує. Засуджувати тих осіб, які збирають кошти таким чином, я не вправі. Законодавство цього не забороняє. Але коли до мене підходять із такою скринькою, я починаю ставити багато питань про дозвільні документи, і від мене часто просто тікають. Волонтер зі скринькою повинен мати дуже багато документів, усі – з мокрими печатками. У цьому переліку: дозволи від батьків – якщо дитина неповнолітня, договори, укладені з підопічними фонду, платіжні доручення, що кошти перераховують безпосередньо на лікування зазначеної людини.
Починаючи з 13 серпня 2015 року, набрало чинності дуже багато нових законодавчих поправок щодо благодійних фондів. За словами Давида Джалагоніїя фонд, який є неприбутковою організацією, нині може перевірити практично будь-яка структура, починаючи з податкової і закінчуючи УБОЗом та УБЕЗом.
– Коли на вулиці масово вийшли люди зі скриньками для пожертв, хтось із полтавців написав у міліцію заяву – і розпочалася перевірка по всіх фондах Полтави. Пам’ятаю, коли дізнався про неї, то перший приїхав у міліцію. Кажу: «Я вам усі документи покажу, тільки давайте всі фонди перевіряти». Не знаю, як там усе далі було, ми надали документи, нас перевірили, але, на жаль, довідку про те, що фонд пройшов перевірку правоохоронних органів, так і не видали.
Ще одна гарантія надійності благодійного фонду – партнерство з Українською біржею благочинності. Потрапити у перелік фондів, з якими працює біржа – складно, адже перевірка тут дуже ретельна, у свої партнери біржа бере благодійні фонди тільки після ретельної перевірки документів та після рекомендації одного з фондів, які вже сюди входять. Фонду ж таке партнерство дає можливість розміщення на першому всеукраїнському інтернет-ресурсі, що пришвидшує збір коштів.
Про збори і звітність
На думку Давида, людей, готових давати кошти на благодійність, стало більше. Але зростає й кількість фондів. Тому гроші розпорошуються і не завжди доходять до заявлених адресатів.
– Наші збори не такі великі, як би хотілося. Із того часу, як ми розпочинали свою діяльність 2013 року, фондів стало набагато більше, люди сумніваються, куди підуть їхні гроші. Я особисто готовий зустрічатися з людьми, розказувати, показувати документи, аби тільки люди йшли нам назустріч і допомагали нашим підопічним.
Усього у фонді працює трохи більше 10 людей. Зокрема, 6 засновників з різних міст України та приблизно стільки волонтерів. Усі працівники мають постійне місце роботи. А у фонді працюють по кілька годин на день, або кілька днів на тиждень.
– Щоб уникнути шахрайств, ми дуже ретельно вивчаємо історію кожного нашого підопічного. Довідки з лікарні, рахунки за лікування – ми не перераховуємо кошти на картки фізосіб. Це, до речі, заборонено законом, натомість ми пересилаємо кошти на медзаклади, клініки, лікарні, реабілітаційні центри. Своєю чергою клініки видають нам акт виконаних робіт про те, що людина пройшла реабілітацію, фотозвіт тощо. Тому ми 100-відсотково впевнені, що надіслані кошти підуть на лікування. У майбутньому ми хочемо повністю перейти на безготівкову систему розрахунків, щоб усі наші дії були добре видимі людям: усі зможуть відстежити, куди і на що були направлені кошти меценатів.
На стіні за спиною Давида Джалагонія – дитячі малюнки. «Матеріальна подяка», яку працівники фонду і меценати отримали за свою роботу.
Контакти фонду «Хелп Груп»
61-34-88; (095) 159-09-99 ; (067) 134-13-33.
Полтава, вул. Фрунзе 225, офіс 312
