У редакції «Кола» говорили про підсумки 4-річної діяльності депутатського корпусу 6-го скликання.
- Юрій Федорович, уже 4 роки минуло від часу, коли Ви стали депутатом, можна уже підбивати якісь підсумки діяльності на благо міста…
- Якщо точніше, то 12 листопада 2010 року депутати міської ради
нинішнього скликання і міський голова отримали мандати. Відлік іде від цієї дати.
- Можете розповісти, як покращилося життя мешканців мікрорайону Огнівка після обрання Вас своїм представником у міській раді?
- Я почну з того, що не хотів би розглядати себе як «одиницю», ми («Совість України» - примітка авт.) ішли командою однодумців, згуртованих на спільних цінностях і завданнях. Нагадаю, що у той час, згідно законодавства, можна було висуватися виключно від політичних партій. На жаль, такі умови призводили до того, що доводилося рахуватися з партійною складовою своєї політичної сили, дотримуватися якихось партійних догм чи партійних програм. Наша команда, від «Совісті» тоді встановила всеукраїнський рекорд: депутати виграли вибори на 24 з 25 мажоритарних округів. Навіть у Вінниці (де на виборах мера Володимир Гройсман від партії «Совість України» отримав майже 80 %) депутати від цієї партії виграли менше – 23 з 25 округів. У районних радах Полтави приблизно така ж пропорція вийшла, і у обласну раду зайшло з десяток депутатів від «Совісті». Всі ці люди були у політиці нові, необізнані, можливо, дехто романтично собі уявляв цю діяльність, бо були такі, хто потім розчарувався. Депутатство ж не оплачується, все, що робиться – виключно на громадських засадах. Пригадую, ще на початку депутатської діяльності ми зустрічалися з колегами зі Сполучених Штатів, вони дивувалися, що у нас немає грошей на здійснення депутатської діяльності. От приміром, депутати минулої каденції щороку мали по 20-30 тисяч гривень для здійснення депутатської діяльності. Був певний перелік статей, на які можна було витратити кошти: встановити дитячий майданчик, пофарбувати декілька дверей під’їздів, комунальні послуги, пролікувати хворого.
- І з чим люди приходять на прийоми до депутата?
- На жаль, люди трохи неправильно розуміють поняття депутат. Вони приходять на прийом з однотипним переліком проблем: тече дах, потрібні ліки або лікування, гроші, працевлаштування сина-онука. Звісно, якщо є можливість, депутат може виділити власні кошти, але це уже перетворюється на сніговий ком: дав одному, прийшло п’ятеро. Наша ж основна функція – бути проміжною ланкою між людьми і службами виконкому. Ми можемо забезпечити сприяння певних служб у вирішенні проблеми, пробити путівку тощо. От я скажу крамолу – на рівні Верховної ради депутат повинен бути законотворцем і розбиратися у юридичних аспектах. Або, на крайній випадок, економістом – ніяких учителів, журналістів, громадських діячів там бути не повинно. А на рівні міської ради (сьогодні 50 % депутатського корпусу прийшли по мажоритарці, 50 – за партійними списками), можливо, правильніше було б щоб депутат був мажоритарником. Тоді він знатиме проблеми окремо взятого округу й ефективніше їх вирішуватиме.
- Ви пам’ятаєте свої передвиборчі обіцянки? Ви їх виконали?
- Мої особисті? Так, пам’ятаю. Звичайно, хотілося щось змінити: відремонтувати дороги й тротуари, ліфти, зробити якіснішою медичну допомогу тощо…
- Тепер, мабуть, розумієте, що це були нездійснені обіцянки?
- Ми всі романтики, нам усім хочеться кращого, справді.
- Багато наобіцяли?
- Ні, якщо проаналізувати, ми мало обіцяли…
- Пригадайте, будь-ласка, обіцянку яку виконали і яку не виконали…
- По округу?
- Так. По Огнівці, яка за Вас проголосувала.
- Ми встановили новий дитячий майданчик. І далі ще один, додатковий, у новій частині Огнівки.
- Це Ваша особиста заслуга?
- Я ж не будівельник, не встановлюю, але сприяв цьому на рівні депутатських можливостей. Ліфти, каналізація – завжди ішов людям на допомогу по вирішенню таких питань. От по ліфтах: терміни експлуатації їх наразі підходять до граничних, а на закупівлю нових або навіть деталей до них, немає коштів. Були періоди, коли за вихідні у Полтаві пропадало 12-15 котушок, якась «бригада» працювала. А у Ремліфта дійсно немає коштів. Тож домовлявся, щоб люди скидалися на закупівлю котушки, а Ремліфт безплатно лагодив обладнання. Люди іноді й додому приходили з проханнями. Але я особисто вважаю це поганим тоном: приходити додому з проханнями, вимогами, плакатами…
- Я навіть знаю, на чий дім Ви зараз натякаєте!
- Так. Дім – це інший світ та інші правила спілкування... Так от, тепер про те, що не вдалося – на Огнівці велика проблема – пустир за ринком. Зараз там іде будівництво, нормальними темпами, тож, гадаю, все буде заасфальтовано і прибрано. Ще проблема на Огнівці – відсутність великого супермаркету. Найбільший по кількості людей виборчий округ (13 тисяч) – і без супермаркету. Для порівняння – округ Лісок і Левада – 6-7 тисяч. І майже усі мешканці Огнівки – так би мовити працездатного віку, бабусів майже немає…
- До речі, як це Вас вибрали по округу, де немає бабусів? За «Совість України» ж наче голосували в основному пенсіонери?
- Не знаю. (Посміхається). У мене ж не було якоїсь патологічної мети – стати депутатом. Була робота, яка виконувалася мною у громадському об’єднанні «Наш дім - Полтава», і я жив на Огнівці, люди мене бачили. Взагалі, депутат місцевої ради - це такий самий громадянин, який користується тим самим «набором» що й інші мешканці. У нього немає персонального транспорту, помічники – лише на громадських засадах, жодних пільг. Ще при Кукобі був пільговий проїзд у міському транспорті.
- Як це немає? Жодних пільг?
Ні, перепрошую, є пільга. Якщо Вас двічі чи тричі поспіль оберуть депутатом місцевих рад – матимете доплату до пенсії. До реч, дозволю міні-ремарку. Попередній «редакційний гість на каву» дорікнув, на слабкий склад депутатської фракції «Совість України». Мовляв набирали чи не по «Жовтій газеті». Дійсно, він частково правий - я свого часу теж працював в Інформаційній групі «Жовта газета». Думаю, це не менш почесна робота аніж той же розпорядник банно-відпочивального комплексу. Якщо серйозно, то за складом фракція досить потужна - тут й власники й керівники та топ-менеджери підприємств, закладів, лікарі, педагоги , громадські діячі, офіцери запасу.
- Як гадаєте, Вас переоберуть на наступних виборах? Тобто перефразую: будете іти на вибори?
- Ну от ми сьогодні з Вами про це говоримо, 28 січня…
- 9 місяців залишилося, а може й менше.
- Ми зараз не знаємо не тільки дати виборів, навіть форми не знаємо. Якщо будуть вибори у травні, гадаю система залишиться та сама, бо треба буде внести багато змін у законодавство. Якщо ж вибори будуть восени – у якій вони проводитимуться формі ніхто не знає. Якщо взяти наш депутатський корпус, не думаю що хтось здобув щось матеріальне під час каденції…
- А я й не кажу про матеріальне, я запитую чи будете Ви іти на вибори. Можливо, у Вашій депутатській тусовці ви обговорювали це. От який відсоток депутатів розраховує знову піти на вибори?
- Я не знаю, ще не ясно. От коли буде хоча б дату виборів оголошено, бо навіть форма виборів – це зараз другорядне, потім ще правила випишуться (може, партійні списки, закриті-відкриті)…
- От Ви мені нагадуєте лідера новоствореної громадської платформи. Я була на його прес-конференції нещодавно, журналісти його теж питали, чи буде він іти на вибори – то він так само відповідав, ухиляючись від однозначної відповіді.
- Але я справді ще не знаю. Якщо буде команда однодумців…
- Тобто, Ви чекаєте команди від вашої команди?
- Команди не чекаю, адже кожен з депутатів сам по собі є особистістю, і якщо вони об’єднаються під якимось прапором, чи під якогось лідера… Бо з 2010-го року дійсно багато чого змінилося. І в уподобаннях депутатів – також. Уже бачимо, що депутатський склад не такий однорідний, дехто має особисту думку…
- А це погано?
- Чому? Ні-ні, я усіх опонентів поважаю, з усіма нормально спілкуюся, бо загальнолюдські цінності у нас спільні, а політичні уподобання і перспективи – то другорядне. Кожен собі щось намислив і усі ж ми підвладні своїм особистим настроям, комплексам, навіть проявам шизофренії… У когось щось клацнуло – він на сесії виступив на трибуні, інший – взяв сокиру – порубав двері – в усіх-усе по різному.
- А хто на вашу думку найвпливовіший депутат міської ради?
- Такого немає. У всіх у розпорядженні – 1 голос. Переді мною сидить Володимир Івченко – у нього 1 голос, поруч Олексій Гончаров – у нього також 1 голос. Є обраний територіальною громадою очільник міста, він є лідер…
- Був у нас у гостях депутат Шамота, він казав, що мер має магнетичний вплив на депутатів.
- Мер має дар переконання.
- Як удав на кроликів?
- Думаю, якби хтось не хотів – він би просто не приходив на сесію – поїхав би у відрядження, захворів би, але ж люди розуміють, що це не врятує ситуацію. От візьмемо для порівняння минулу каденцію, бо усе треба порівнювати. Тоді люди вибирали обранців по закритих списках. Прийшло до міськради кілька партій і тоді пройшло багато місяців перш ніж вдалося проголосувати за першого заступника мера, заступників. Кожній партії тоді «дали по заступнику». Соціалістам – гуманітарний напрямок, регіоналам – керуючого справами, культуру. Тобто все будувалося на балансі противоваг. За кожне рішення доводилося торгуватися з кожною партією, а потім у фракціях, які представляли більшість – Регіони і БЮТ – причому торгувалися з ними не тільки на партійному рівні, а й особисто. Там дійсно були проблемні голосування, на яких вирішували свої особисті питання: партійна думка – дайте департамент, а ще мені особисто треба вирішити за свій кіоск… Меру тоді важко було, бо не було своєї команди, а треба було протягувати якісь свої рішення.
- Але нинішньому меру легко. У мера є підтримка більшості депутатів, отже проблемних голосувань бути не може. Як ви до цього ставитеся? Така абсолютна влада розбещує.
- Не знаю, кого розбещує, я розумію, що ви, журналісти, у цьому випадку в програші, бо нічого цікавого не відбувається. Прийшли на сесію – побачили єдиний порив депутатів на голосуваннях – і пішли за 40 хвилин. От згадайте місто Львів. Садовий удруге переміг з великим відривом, але більшість у міській раді набрала «Свобода». І їхнє більш ніж дворічне протистояння не привело ні до чого хорошого. «Свобода» не дає проголосувати, він через суди відміняє рішення сесій, сесії там взагалі по кілька днів тривали. Але ж є рішення, приймати які вкрай необхідно, бо люди не можуть чекати. В даному випадку така згуртованість депутатів у Полтаві на руку. Звісно, я не кажу, що голосування як у Радянському союзі відбуваються…
- Але дуже схоже. От пригадайте рішення на сесії міської ради, за яке не проголосували.
- Отже, дуже гарно працюють департаменти, які готують ці рішення, обговорення у профільних комісіях ідуть. Бувало, що на сесіях питання знімалося, але якщо дійсно підготовлено все – то й голосуються. От спереду лівіше від мене сидять кілька людей від однієї «сердечної» партії. Вони голосували проти бо це було політичне рішення, вони навіть не читали ці рішення. Є один депутат, який ну дуже останнім часом хоче мером стати. Так от він голосує часто проти - просто щоб його камера зайвий раз показала, часто не вникаючи у суть питання.
- А «Совість» голосує завжди за у єдиному пориві.
- Чому ж? Бувало, що «Совість» голосували й проти…
- Теж, у єдиному пориві.
- Бо це команда однодумців. І назва у нас яка ? Як з такою назвою можна допустити щоб усередині були чвари?
- Але чвари тим не менш є. Он Ігор Лебедик рік тому вийшов з лав партії. Не підкажете, він єдиний?
- Володимир Івченко виходив, не знаю, чи процедура до кінця проведена. А Ігор Лебедик, хоч юридично вийшов з лав партії, фактично голосує синхронно. Він, до речі, один з небагатьох депутатів – ветеранів, які залишилися на другий термін. Попри те, що вийшов з «Совісті», якщо він має питання, може подзвонити і нам, і тому ж міському голові, ми ж знаємо, що він завжди бере трубку…
- Так, мер відповідає на мобільний, журналісти дзвонять йому іноді.
- Хотів би звернути увагу, що журналісти самі часто не розуміють структуру не тільки як побудована влада, а й як вона працює. Для них міська рада і міськвиконком – одне й теж. Треба просвітлювати громадськість, раз уже вона на сесії ходить як на роботу.
- До речі, як ви до цього ставитеся? Деякі активісти ж просто приходять «покошмарити».
- У них уже лідери, люди-бренди. Вони зажди проти або щось вимагають але як це зробити – не знають. Моя колега Зоя Казанжи (нині вона - заступник губернатора Одещини) розповідала, що одній такій місцевій активістці запропонувала: я Вас візьму на роботу, працюйте. І та відмовилася! Сказала: ні-ні, я буду збоку підказувати.
- Але у мене враження що роблять прохідний двір з міськради. Не думали зробити якісь обмеження?
- Але ж це буде обмеження демократії. Та й на підставі чого обмежити? Є десяток активістів, які ходять завжди, їх знають у всіх департаментах.
- А чому депутати не звітуються про свою роботу? Іноді у пресі бачу поодинокі звіти лиш.
- Законом не прописано чіткої форми звітності депутата перед виборцями. Можна зібрати людей у «Листопаді» і відзвітуватись, можна у газеті оплатити місце для звіту, можна на сайті міськради розмістити інформацію, а можнаможна на зупинці автобусній стати й прозвітувати перед людьми.
