В Опішні відкрили меморіальні дошки відомим гончаркам Мотроні Назарчук та Олександрі Селюченко
Днями в Опішні відбулося урочиста академія на пошанування життя і творчості відомої гончарки, малювальниці, заслуженого майстра народної творчості України Олександри Селюченко. Талановитій мисткині 6 травня виповнилося б 95 років.
У рамках цієї події в селищі відбувся ряд заходів: відкриття погруддя Олександрі Селюченко в музеї-садибі, де народилася і творила мисткиня, відкриття меморіальних дощок на стіні Гончарської слави Музею мистецької родини Кричевських (відділення Національного музею-заповідника українського гончарства) Олександрі Селюченко та ще одній видатній українській гончарці, малювальниці, яка стала легендою опішнянської та української кераміки другої половини ХХ століття Мотроні Назарчук. Цього року виповнюється ювілейна дата з дня її народження – 105 років. Варто зауважити, що стіна Гончарської слави започаткована в Опішні у 2011 році. Нині на ній увіковічнені образи 15-х гончарів, скульпторів, малювальників, керамістів, малярів та інших видатних особистостей чий творчий шлях пов’язаний із селищем.
Над погруддям гончарівни працював художник, скульптор Юрій Пошивайло. Над ним він працював понад півроку.
– Звісно, я бачив і пам’ятаю Олександру Селюченко, але це було давно, тож це збірний образ, створений на основі фотографій, на яких вона дуже різна, тому зупинитися на одній було дуже складно, – зазначив скульптор.
Читайте також: На Полтавщині відсвяткували Міжнародний мистецький ярмарок
Погруддя гончарки Олександри Селюченко
Також до уваги гостей заходу – кілька виставок в музеї Гончарства – ескізи та мальовки Олександри Селюченко, доповнені орнаментами інших найвідоміших малювальниць, які жили і працювали в Опішні на заводі «Художній керамік»; творчий доробок Мотрони Назарчук «Вічність закодована в мальовці» – результат співпраці кількох українських музеїв. Ще одна фотовиставка унікальна – «Гончарська столиця 1985». Це понад 200 світлин, зроблені Олесем Пошивайлом, директором Національного музею-заповідника українського гончарства, вперше експонуються для широкого загалу. Вони по праву унікальні, адже на них зафіксовані останні дні роботи славетних майстрів гончарної справи в цехах заводу «Художній керамік». Уже через рік цех, де зараз знаходиться Музей гончарства, (будинок зведений в 1916 році у стилі українського модерну, за проектом архітектора Василя Кричевського та технолога-кераміста Юрія Лебіщака, прим.авт.) перевели до іншої будівлі, створивши в ньому робітничий гуртожиток. Згодом в будівлі створили один із підрозділів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні.
З фотографій на нас дивляться працівники заводу: гончарі, малювальниці, ліпники, шліфувальники, ангобувальниці, глазурувальниці, підсобні робітники – увесь колектив зусиллям якого роками творилася гончарна слава Опішні. Варто зауважити, що на фото зафіксовані не лише майстри, а й окремі технологічні процеси, виробниче обладнання, інтер’єр та екстер’єр цехів, асортимент масової та виставкової продукції, довколишні краєвиди.
Окрім того в рамках заходу нагородили учасників літературного конкурсу – «Творче переосмислення літературної спадщини Олександри Селюченко» та студентів-художників, які взяли участь у конкурсі-планері на тему творчості гончарки.
На урочистості завітали опішняни: колишні працівники заводу, сусіди Олександри Селюченко, наукові співробітники Музею гончарства, гості з інших українських музеїв, дослідники творчості гончарок Назарчук та Селюченко. Всі вони поділилися своїми спогадами про майстринь.
Попри урочистість заходу та піднесений настрій відвідувачів, організатори заходу не змогли не згадати про нинішні події в країні та про те, що самі мешканці селища поступово починають забувати про гончарську славу Опішні та імена, які її творили.
– Останні десятиліття свідчать про те, що мешканці гончарної столиці все більше забувають свої гончарські корені, незважаючи, що майже в кожній родині батько, дід, прадід, були пов’язані з гончарством. Сьогодні вони все більше починають або ігнорувати це давнє ремесло, або ненавидіти се те, що пов’язано з гончарством, – говрить Олесь Пошивайло. – Свідченням того є недавні події пов’язані з декомунізацією. Коли Національний музей-заповідник запропонував перейменувати частину вулиць іменами видатних опішнянських гончарів і малювальниць, майже півсела дуже різко повстали проти цього, заявляючи «ми їх не знаємо, ми цього не хочемо, нам краще Бузкова, Квітнева і тому подібне». Дуже боляче це було чути від тих, чиї батьки працювали гончарями на заводі «Художній керамік», від тих, хто сьогодні є депутатами і представляє гончарний куток «Гончарівку», від того, хто нещодавно очолював Опішянську селищну раду, а місяць тому подав позов у Зіньківський суд «Про відміну рішення Опішнянської селищної ради «Про декомунізацію». І нарешті, пропозиція перейменувати одну із вулиць на честь Олександри Селюченко і Мотрони Назарчук, не знайшла підтримку. Це біда наша, але я думаю, що ось ці наші небагатолюдні зібрання все ж роблять потужну націотворчу справу.
Глиняні іграшки гончарівни
Нині твори Мотрони Назарчук та Олександри Селюченко зберігаються в найбільших музеях України та у приватних колекціях зарубіжних колекціонерів. Зокрема, глиняні іграшкові чорти гончарки Селюченко представлені в єдиному музеї чортів у місті Каунас, Литва.
До слова, фотовиставка «Гончарна столиця України» буде експонуватися у виставкому залі Музею мистецької родини Кричевських до 6 червня.
До теми: В Опішні відроджували традицію готувати борщ у глиняному горщику (ФОТО, ВІДЕО)
