Не вірте тим, хто каже, що в Америці уся їжа – синтетична, а усі
американці постійно харчуються фаст-фудом і від того товстозаді.
«Недюймовочок» вистачає і у нас (і провина за це лежить не тільки на фаст-фуді, а й салі-варениках-пиріжках-голубцях по-домашньому etc). Америка – країна процвітаючого ресторанного бізнесу. З тією лише різницею, що розбіжність у цінах в дешевих і дорогих закладах там навряд чи перевищить коефіцієнт 1.5 (на відміну від Європи, де він може становити 3.0 або й усі 7.0)
Так, тут є й ресторани, де в меню зовсім немає цін (шампанське там можна випити за 1 тис доларів за пляшку і презирливо копирсатися ложкою у відрі з чорною ікрою). Але таких закладів небагато і вони розраховані на специфічних клієнтів. Ми ж говоримо про «хавчік для нормальних».
Тому тут запросто у китайських ресторанах, що працюють за принципом «шведського столу», можна на 10 доларів наїстися тигрових креветок у кисло-солодкому соусі із молодими ростками бамбука на п'ять років наперед. І взагалі, кажуть місцеві жителі, ресторани з несмачною їжею і маленькими порціями у них навряд чи втримаються більше одного сезону…
А щодо товстунів… Так їх не менше і у Британії, в німецькій провінції, чи пивнушках Праги.
Нам, слов'янам, не зовсім зрозуміла звичка американців у ресторанах платити самим за себе. Але це не «від жлобства» (є така версія). Просто таким чином вони остерігаються якихось несподіванок. Але американці частенько платять один за одного. Тут є кілька моделей, що означають саме таку форму стосунків: від «я тебе запрошую» (що означає – я оплачую) до «випивка з мене». А ось фраза «може пообідаємо у четвер?» означає, що кожен буде платити за себе.
У американців острівне сприйняття оточуючої дійсності. Вони можуть по-дитячому радіти, побачивши найбільший у світі хот-дог, впасти в істерику, вигравши в лотерею 20 доларів, щиро плакати, побачивши у кіно смерть головного героя. Варто лише зустрітися поглядом з американцем, як він починає посміхатися, демонструючи своє приязне ставлення. А ще вони люблять дарувати компліменти з будь-якого приводу – від зачіски до кольору кросівок. Основний принцип, який прививають в Америці з дитинства - подаруй ближньому хороший настрій і хтось подарує його тобі.
Окрема розмова – їхня гостинність. Американці уміють не просто дарувати подарунки, але й обставляють це так, щоб процес запам?ятався надовго. Саме вони винайшли той самий surprise, коли людина входить до квартири в суцільній темряві, а кілька десятків голосів гостей (яких іменинник і не запрошував) починають несамовито верещати привітання.
Америка – країна пуританська (хоча для нас, вихованих на стереотипах «Голлівуд продакшн», усвідомити це було несподіванкою). Тут запросто можуть вліпити штраф за те, що ви роздягли догола свою півторарічну дитину на пляжі (мовляв, нічого «провокувати педофільські нахили в оточуючих»). Можуть позбавити магазин ліцензії за те, що один із номерів журналу Playboy виявився на його прилавку не запечатаним у целофановий конверт. Іноді пуританство (на думку не американців) аж зашкалює. Мабуть, лише тут президентом не може стати людина, що пережила розлучення. І лише тут зрада президента своїй дружині може стати предметом обговорення у Конгресі. Це кардинально відрізняє Штати від, скажімо, Франції чи Німеччини, де керівники держав можуть мати у своєму «досьє» по 3-4 розлучення.
Кілька слів про стереотип про американську ерудицію. Вона дуже відрізняється від європейської. Тут викладачі у школі чи університеті не намагаються упхати в голову школяра 40 томів «Большой советской энциклопедии». Тут інший підхід: намагаються навчити методикам збору інформації і алгоритмам роботи. До речі, внутрішня дисципліна американців іноді набуває досить незвичних для нас форм. Вони можуть відмовитися дивитися DVD, привезений, наприклад, з Білорусі,аргументуючи це тим, що він не ліцензований. І це не поза, а результат звички, вихованої у їхньому суспільстві впродовж тривалого часу.
І наостанок, кілька слів про сільське господарство. Тут також є цікаві порівняння. 80% усієї сільськогосподарської продукції вирощують у Каліфорнії. При цьому в аграрному секторі цього штату зайнято лише 5% населення. Ефект, як кажуть, «на лицо».
Часто доводиться чути : «Я не люблю Америку». Хоча не завжди той, хто не любить, справді там був. Америка заслуговує на повагу хоча б тому, що, будучи на 95% країною емігрантів, змогла стати супердержавою. В таких випадках згадується фраза Жванецького : «Давайте спорить о вкусе устриц и кокосових орехов. До хрипоты, до драки! С теми, кто их ел».
Я – їв. І вам щиро раджу. Принаймні, щоб мати своє особисте уявлення про цей, не схожий ні на що інше, смак :-) ?
