– Ми познайомилися у 90-х роках, коли він працював на посаді ІІ секретаря міськкому партії. У 1988 році мені запропонували посаду заступника голови Октябрського райвиконкому. Враховуючи методологію та процедуру тих років, перед призначенням потрібно було обов’язково пройти співбесіду із секретарем міськкому партії. Так я познайомився з Анатолієм Тихоновичем. Він справив на мене найкраще враження, зосередив увагу на «вузьких» місцях, де потрібно працювати, та й чисто по-людськи підтримав, адже я був молодим і переживав, чи справлюся.
Велика заслуга Анатолія Кукоби, на думку Ігоря Михайлюка, у тому, що у бурхливі 90-ті роки він дбав і про історичну пам'ять міста, і про його добробут.
– Я можу багато прикладів навести, яким він був прекрасним господарником. Реконструкція центральної частини міста, мостових споруд, прибирання снігу – він завжди ставив перед нами конкретні завдання і сам усе контролював, – згадує Ігор Богданович. – Пам’ятаю, як він особисто уночі об’їжджав Полтаву під час прибирання снігу, слідкував, щоб уранці у полтавців не було незручностей, коли їхатимуть на роботу. Вболівав, що у Полтаві немає гарного концертного залу, де б могли не тільки поп-співаки, а й класичні виконавці, танцювальні колективи виступати і подарував полтавцям до дня міста палац дозвілля «Листопад». Він був не лише ініціатором та головним будівничим, а й вирішував питання фінансування робіт – це було тоді складно.
Дуже вболівав Анатолій Кукоба за відновлення храмів міста.
– Його мрією було відновити якомога більше релігійних споруд, знищених у дореволюційний період, – згадує Ігор Михайлюк. – Думаю, й основною тезою його життя було: розбудовувати Полтаву і при цьому зберегти її неповторне обличчя.
