Язик до Полтавської битви доведе

Спілкування з мешканцями Полтави безпосередньо на вулицях виявилось мирним і змістовним. Саме таким було сьогоднішнє завдання у рамках проекту «Інше місто». Щоправда, привітність полтавчан передбачив і тому завдання виконував у два етапи. Про цікавинки спілкування - далі у блозі. Прошу вибачення у читачів заздалегідь, бо викладатиму своє спілкування з полтавчанами не в хронологічній послідовності. Тож розпочнемо з мирного вранішнього спілкування. Добре, що ранок видався погожий. Отже, розпочинаю свою ходу з центру міста. На плечі - сумка, в руках - карта, розгублений погляд... Викапаний турист. Підходжу до молодих дівчат. Запитую, що в Полтаві цікавенького можна побачити. - А-а-а. Ну альтанка тут є біла недалеко. А так що ще можна подивиться? Навіть не знаю... - А готель де найближчий? - Чесно, не знаю. Мабуть вам на Леваду треба. [audio:poltava1.mp3] [audio:poltava2.mp3] Продовжую далі. Іде чоловік років 50. - Можна хвилинку вашого часу? Не підкажете, як до стадіону пройти? «Ворскла»? Так зветься? - Це вам трішки далі по Жовтневій, там на другому світлофорі повернете направо. - А туалет десь поблизу є? Дуже вже хочеться. - Можете попроситись у службовий біля стадіону. Або біля театру імені Котляревського. Там громадський туалет має бути. Цікавий факт. Скажу чесно, англійською не володію (у школі вчив німецьку і забув). Підходжу до молодика в навушниках. - Скажіть, як до лікарні проїхати? А він знімає навушники і як пробелькоче щось англійською! Так і не вийшло у нас спілкування… Біля обласної держадміністрації зустрічаю чоловіка та жінку: - Добрий день, перший раз у місті, маю трохи часу, що порадите переглянути? - По-перше, це музей, присвячений Полтавській битві, музей краєзнавчий, альтанку та пам’ятники в центрі. А ви що, з Західної України? - Так, Хмельницький та Рівне… - А ми з Тернополя родом. Тільки восьмий рік у Полтаві. Земляки! Чесно, двічі спробував наздогнати групу ППС-ників, проте вийшло лише з третього разу: - Не підкажете, де тут готель? - Трішки далі по Жовтневій має бути готель «Київ». - А туалет є десь? - То вам у торговий центр «Злато місто». Там має бути. Більш цікавим виявилось спілкування напередодні в районі автовокзалу з ДАІ. Інспектори після прохання зателефонувати, бо телефон вкрали, образу ж попросили документи. Щоб не ускладнювати життя з’ясуванням особи і написанням фіктивної заяви про крадіжку, довелось показати паспорт і посвідчення. Після цього правоохоронці подобрішали - розповіли, де готель, що і як. Проте пост покинути і завезти відмовились. Служба! Ви ще не бачили реакції хлопця типової зовнішності мікрорайону «Мотель», коли я у нього пару копійок на маршрутку запитав. Хлопець трішки завис: - Чувак, нема денег. От тока 50 коп можу дать. - Слух, а звякнути не буде? Телефон дома забув. - Та не, денег на щету нема. Не буду в деталях описувати всі розповіді людей. Проте агресивної реакції не зустрів ані разу. Полтавчани - люди відкриті і привітні. Серед головних пам’яток найбільше згадували альтанку, краєзнавчий музей, поле Полтавської битви та парки міста. Одна з перехожих запропонувала мені відвідати жіночий монастир. А де громадський туалет - знав лише один з опитаних. Решта пропонували напроситися в якусь установу або заклад. Приблизно вже знаю, де поліклініка та лікарня. Тільки от де музей дальньої авіації, мені, зрозуміло, пояснити ніхто не зміг. Простіше виявилось в Інтернеті знайти.