Спекою, дощем, градом і виром емоцій зустрічав гостей фестиваль «Старе Місто» у Львові. Якщо для декого дійство було черговою розвагою за участі «крутих» гуртів, то авторові цих рядків йшлося потрапити на виступ фінів Poets of The Fall. Але оскільки виступати вони мали десь всередині фесту, то точки «до» і «після» також отримали суб’єктивну слухацьку оцінку. Окрім «десерту», тобто хедлайнерів – Еміра Кустуріци і The No Smoking Orchestra, адже час не гумовий і поїздам байдуже до твоїх планів.
Стартувало «Старе Місто» з виступу італійського гурту Talco. Хлопці з Венеції, які мають за плечима ні багато ні мало 10 років музичного стажу за звучанням дуже звичні українському вухові, оскільки грають фолк/ска-панк, чим багата і вітчизняна сцена. Естафету передали колегам з Німеччини Rotfront. Команда має українські корені, грає вибухову суміш стилів, а певне уявлення про те, що вони заспівали на «Старому Місті» може скластися з того, що у музикантів вийшов гармонійний дует з гуртом Перкалаба. В цілому, Rotfront продовжив у тому ж ритмі, що й Talco. До речі, італійці не комплексували з того, що мусили грати першими. Мовляв все логічно, ми перший раз в Україні, то й грати першими нам нормально – з усмішкою констатував лідер команди Tomaso «Dema» De Mattia.
Наступний виступ від La Phaze з Франції продовжив цю міжнародну тусовку. Разом з тим змінився напрям музики від фолкової до більш електронної. Зі сцени полився потік електронної енергії. Якщо до того публіка водила танки і подобу аркану, то нині настав час драйву – в одному флаконі французи пригостили українську публіку коктейлем з драму, панк року, хіп хопу, реггей і дабу. Вже «підігріта» публіка пішла у відрив, аби далі вибухнути захопленням вже від іншого гурту, чий виступ, по суті, і став причиною відвідин фесту.
Фінів Poets of the Fall тут однозначно чекали. Хоча перед самим фестивалем думки поділилися навпіл: з одного боку в укранеті волали: «О! Нарешті ми їх дочекались!», з іншого подивовано запитували: «А хто це?». Однак реакція публіки на появу гурту на сцені беззаперечно свідчила – чимало людей прийшли послухати саме «Поетів». Більшість пісень зал співав в унісон із лідером Марком Сааресто, а частину композиції Late Goodbye, що стала саунд-треком до гри Max Payne, публіка співала сама на радість фінським гостям. Родзинку до виступу додала артистичність Марко, який до свого театру одного актора вміло залучав і інших учасників гурту. Якщо вірити в прикмети, природі виступ теж сподобався: перші акорди лунали наперекір громові під акомпанемент шаленої зливи і граду. Але чи налякає дощ тих, хто так давно очікував дебютного виступу «Поетів» в Україні! Сам Марко залишився задоволеним пережитим, показував журналістам руки, вкриті мурашками і висловив щире захоплення, що люди тут знають їхні пісні і так тепло сприймають гурт. Тому на запитання, чи слід сподіватись на черговий візит, без сумніву сказав: «Так!». Напевно, якщо покличемо.
Під час короткої прес-конференції говорив про те, що кожній людині слід вдосконалюватися в тому напрямку, який для неї є головним у житті. Наприклад для нього це голос, отже аби співати краще, мусить багато працювати, зокрема, має професійну вокальну освіту. Порівнює це з бажанням літати: коли людина прагне польоту, вона обов’язково стрибатиме з парашутом, спробує дельтаплан чи літак, і навряд чи зупиниться на досягнутому в пошуках нових вершин. Зізнався, що Львів припав йому до душі, смакував місцевим пивом, гуляв старим містом. А зі сцени пожартував, що є щось спільне в назві фесту і пива «Старе Місто» і його прізвищем – Сааресто. Хтось з залу жбурнув на сцену вінок, і Марко пообіцяв що подарує його дівчині, яка чекає на нього вдома.
Британський гурт IAMX на чолі з Крісом Корнером діаметрально змінив настрій публіки. На сцену повернулась електроніка, динамічна, але більш холодна аніж La Phaze. Містичний відеоряд, що супроводжував виступ IAMX гармонійно доповнював музику, за настроєм інколи близьку до реквієму, а чи схожою на саундтрек до сцени народження монстра Франкенштейна. Цікаво, що за спиною лідера на традиційно чоловічих місцях – за звукорежисерським пультом, на бас-гітарі та барабанах вправлялись дівчата. Колоритні, харизматичні, таємничі і витончені в своєму моторошному стилі британці теж зірвали свій «джек-пот». А інакше і бути не могло, бо Львів познайомився з ними минулого року, і схоже те відбулося вдало.
Остання сторінка фестивалю – Емір Кустуріца і команда для мене залишилась «терра-інкогніта». На жаль, чи на щастя, але не шкодую. Цілісне ж враження від почутого залишилось позитивне. Гурти вразили шоу, динамікою і якістю. Тож мимохіть вже замислююся про наступне «Старе Місто» і які сюрпризи подарує нам черговий фестиваль.
