Євген РеваЄвген Рева. Музикант, продюсер, гітарист и директор групи =БеzНих=; гітарист гуртуFaRmAlиN.
Зловив себе на тому, що зазвичай пишу російською. Але саме сьогодні я звертаюся до читачів нашою рідною мовою.
Ну, так вже сталося, що в нашому специфічному полтавському суржику набагато більше слів з російської мови і раптово перейти на неї для спілкування, для мене особисто, простіше. Ні, від цього я не стаю менше українцем, менше патріотом, ніж ті, хто постійно носить вишиванки і кричить про це на кожному кроці (в жодному випадку не кажу, що це погано). Не думаю, що в такий спосіб я зраджую свій країні. Я так само люблю свою Батьківщину. Справа лише в тому, що з віком виробилися звички, які перебудувати вкрай важко.
Втім, більшість пісень, що я написав у житті, були українською мовою. Саме на музику вона лягає значно легше, більш мелодійна й чуттєва…
Я дуже хотів би одного ранку прокинутися і почути, що всі навколо спілкуються чистою і мелодійною українською мовою. Проте, таке мабуть можливо тільки в не дуже реалістичному кіно. А шкода…
А ми самі винні. Ми самі робимо так, що на українську мову немає попиту. Справа навіть не в законодавстві. Неможливо задавити в людині її національну свідомість. Ніякими законами. Ніколи.
Що ж ми такого робимо? Найгірше те, що саме НІЧОГО й не робимо. Книжки українською мовою массово припадають пилом на полицях магазинів. Типу, читати на російській більш «модно». І що має робити видавець, щоб не розоритися врешті? Правильно, друкувати видання російською. Сам я цього зовсім не розумію.
Наприклад, багато років тому, мені потрапила до рук книжка «Гаррі Поттер і Філософський камінь» українського видавництва. Спочатку хотів купувати російською, але (на щастя) в той час я знаходився у Львові, тому в книгарні її не знайшов. Книжку прочитав на одному диханні. Повернувся в Полтаву, де незабаром взяв погортати російськомовний варіант. Не лягла до нього душа, тому кожну нову книжку цієї серії купував україномовну. Можливо читати їх не так модно як російські, але мені справді було приємно за те, що в Україні вміють робити якісний переклад. Не кажучи вже про сучасних вітчизняних письменників, яким дуже тяжко видавати свої твори для широкої аудиторії.
Одного разу, гуляючи містом, вирішили пошукати в газетних кіосках кросворди українською. Звичайні кросворди, яких наче всюди повно. Справді повно, але фактично всі вони російськомовні. Увесь центр міста обійшли. Єдине, що вдалося побачити – тонесенькі газетки (кілька листочків)… і все… Запитували в продавців, чому їх зовсім немає в продажу. Відповідають, що немає попиту, тому і не привозять…
Немає попиту… А попит створюємо ми… Не влада, яку ми у всіх нещастях і проблемах звинувачуємо, не інші держави… А ми – звичайні люди…
Не важливо, хто як спілкується, яка мова державна, навіть те, яку мову викладають в школах…
Все починається з нас, з нашої національної самосвідомості. Саме ми маємо створити попит на мову… Читати українські видання, слухати українську музику… Навіть якщо в повсякденному житті говоримо російською чи суржиком.
Приємно вразив свого часу Львів. За цілий день там я не побачив жодної російськомовної вивіски над магазином чи іншим закладом. Коли потрапляєш в таке середовище, то мимоволі сам переходиш на українську мову…
А в нас, на сході, навколо важко побачити українське слово. А, як кажуть, в яке болото потрапив, по такому і квакаєш (вибачте за порівняння).
До теми: Полтавці мітингували на захист мови
